Рецензія на "По дорозі мого життя"Міріада Фаєр 

Вітаю, друзі! Прочитала книгу автора Міріада Фаєр По дорозі мого життя В рамках марафону   від Тетяни Гищак. 

З перших рядків нас зустрічає Максим, цікавий кумедний юнак, що ставиться до життя як і має дев'ятнадцятирічний студент. Хоч він і поєднує вітер в голові з доволі дорослими думками і турботливістю щодо тих, кого він любить, що не може залишити осторонь. Чому він здався легким, якщо не легковажним на початку? Він дуже стримано сприймає труднощі, з якими стикається. Спершу розрив із партнером, з яким він перебував у стосунках два роки. Гаразд, нам пояснили далі, що він не мав глибоких почуттів до колишнього, нехай так, можливо тому і розрив не був болісним. Хоча, на мою думку, завершення стосунків, після двох років  — все ж мало наштовхнути на якісь роздуми, спогади про проведений час, можливо навіть легку тугу за втраченим. Але всі люди різні, мабуть для Максима це не щось занадто видатне. Другий момент, це насильний камінг-аут перед батьками. Про категоричність батька годі казати, це страшно і з таким стикнулась велика частина людей, що є жахливим. Але, ця подія не мала жодного драматизму і не викликала у мене жодних емоцій, крім мого внутрішнього бунту проти подібного несправедливого та нетолерантного ставлення до людей відмінної від моєї орієнтації. А от з боку Максима не було жодного суму, чи страху, чи болю, жодного почуття зрадженості, відкинутості, можливо навіть сорому, що про це дізнались не від нього особисто, а побачили на власні очі, неочікувано. Якось занадто легко він сприйняв новину, що його вигнали з дому через "не таку" орієнтацію. Він ніби сприйняв це як буденність. Наче, його попросили сходити до крамниці по хліб, а не вигнали з дому за любов до своєї статі. В мене спершу закралась підозра, що не вперше батько позбавляє його дому за те, що вони не сходяться у поглядах чи цінностях. Бо інакше пояснити таку смиренність і спокій, мені не вдалося.

Я, зазвичай, не згадую про помилки у творі, бо не вважаю себе редактором. Однак, у цьому творі таких моментів було багато і траплялись вони практично на кожній сторінці твору. Помилки різні, від пунктуаційних, орфографічних, синтаксичних, до стилістичних. Я думаю, текст перекладався автором з іншої мови, тому у тексті лишилось багато русизмів і моментів, що в українській мові мають свої, недослівні відповідники. Все вирішить спокійна і детальна вичитка тексту, це нормально від того ніхто не застрахований, але відредагувати все ж треба, бо помилок таки багатенько.

Попри вище зазначене, я хочу відмітити діалоги: мова у персонажів достатньо жива і реалістична, ми в житті вкрай рідко говоримо грамотною літературною мовою, може проскочити суржик, сленг та інші словечки, що не притаманні у написанні книг. 

Головний герой харизматичний і дотепний, його взаємодія з людьми викликала у мене сміх(чого вартує тільки сцена з Романом і Жанною на кухні) та і надалі було чимало моментів де, сказані ним фрази (велика частина взаємодії зі Шпилькою) викликали у мене хихотіння. Він щирий і приємний, читаючи про Максима (уже з середини твору, де йому було додано глибини і осмисленості) можеш бути певним, що він реальна людина, не вигадана, бо він поводиться як ми всі, жартує з себе і нікого з себе не вдає при цьому, не шукає нагоди комусь сподобатись, бо подобається і таким, яким він є. Момент з передачею рушника — шедевр, я реготала, уявивши цю картину, а потім гикала півгодини, як індик. Тож, комедійна складова твору чудова, це відтіняє складні і болісні моменти і вплетена ця складова доволі делікатно, додаючи хімії персонажам.

Роман доволі цікава людина, більш доросла і осмислена, вони з головним героєм одне одного доповнюють. А от стосовно змін, які відчув у собі Роман, як на мене було трохи дивно(але тут треба консультація тих, хто стикався з таким). Адже факт, що ти все життя відчуваєш потяг до однієї статі і раптом відчуваєш його до іншої, саме по собі може шокувати людину. Мені не вистачило стадії заперечення, торгу, і так далі, а в нас вийшло кілька запитань самому собі і моментальне прийняття. По суті, автор ніби підкреслює особливість Максима, бо Роман змінює вподобання фактично одразу опісля того, як дізнався орієнтацію свого сусіда — мені це скидається не надто реалістичним. Орієнтація, гендер, це те, з чим людина народжується, а не стає, це неможливо нав'язати, пропагувати чи популяризувати. Потяг до своєї статі або є, або його немає. Звісно, Роман цілком може відчувати потяг до обох статей, що пояснює наявність колишніх стосунків, втім, він за своє життя навіть не задумувався, що його можуть цікавити чоловіки, можливо мав якийсь блок через консервативне оточення.  Не вистачило опису його шляху до самоприйняття, дивним було те, що він моментально прийняв ці зміни в собі, ніби в житті не змінилось нічого. Мені здається, коли двадцять вісім років живеш у консервативних поглядах, що загнали тебе у рамки із чітким меседжем хто ти, і головне: ким маєш бути, а потім  в якусь мить ти усвідомлюєш, що нікому і нічого не винен, що маєш власні бажання і права, це може шокувати. І ці бажання не поєднуються з тими цінностями, які підтримує той самий консервативний соціум, він засуджує подібні твої прояви, твою природу, яку ти не здатен змінити. Після цього, цілком можна стикнутись із кризою самоідентифікації, сорому і навіть огиди до себе, з чим так просто не впоратись. Йому доводиться вчитися по-новому сприймати потреби свого тіла і розуму, може навіть соромитись спершу якихось їх проявів, почуватися дещо невпевнено поруч із досвідченим у цих питаннях партнером. Можливо навіть втратити кількох людей в оточенні через свої вподобання, бо існує чимало нетерпимих, що не можуть жити зі знанням, що в твоєму ліжку людина твоєї статі.  А тут все сталось одразу: і потяг, і усвідомлення, і прийняття, і закоханість, і довіра, і повна віддача. Це добре у стосунках, але трохи нереалістично(як на мене) саме у житті, і у випадку Романа. Я, звісно, не експертка в цьому питанні, тож із задоволенням почитаю коментарі знаючих, якщо такі будуть. Думаю, тут найцінніша була би думка саме тих, хто помітив у собі такі зміни і знайшов силу пройти непростий шлях пристосування до них.
Хай там як, я була рада, що перші стосунки Романа, після самоусвідомлення, почалися саме з Максимом, бо він напрочуд добрий, турботливий і виважений, незважаючи на свій юний вік (і те, що ми побачили на початку).

Про 18+: сцени загалом, були ненав'язливі, не занадто деталізовані, зосереджені більше на відчуттях героїв, тож сором, який автор вказує у заголовку, я вважаю недоречним. Читали і вільніші, більш фентезійні варіанти інтиму, що не мали з реальністю нічого спільного, запевняю: у Вас все гаразд))
Але, куди ж без "але": не надто зрозумілий мені, суто технічний момент: це перший "повноцінний" досвід Романа. Я розумію, пристрасть, проте це перший досвід, і стався він абсолютно спонтанно, без захисту ще й у душі(а вода не надто зручний лу**икант, якщо ви розумієте), тож цей момент, на мою думку не надто реалістичний. Тут, мабуть, варто було б Роману провести якусь підготовку перед таким важливим кроком.  Я мовчу про психологічну підготовку, мені здається, чоловік, що був у стосунках з жінками, і так не одразу зможе прийняти свою природу, а зайняти пасивну позицію для нього може бути травмуючим досвідом. І вони про цей аспект з Максимом взагалі не говорили протягом книги. Ми чули натяк сумніву Романа на початку їх стосунків, незріла поведінка Максима, стосовно його потреб, а тоді повна віддача з боку Романа, який навіть не замислився про це до, і взагалі жодним чином не прокоментував після. Ні його фізичний стан, ні емоційний. нам невідомий. Ще, звісно те, що Максим сам пропустив момент, коли це, власне "почалося" мене трохи спантеличив. Я розумію, пристрасть, напруга довкола, потреба відволіктися, не кажу що все має бути тільки "романтично" і "особливо", бувають різні обставини, проте контекст довкола недосвідченості в цьому питанні Романа, і не надто уважне ставлення до цього факту з боку Максима — не дозволяє повірити у реальність саме такого його першого досвіду. Знову ж таки, я не експертка, це просто мої думки після прочитаного, можливо люди, що мали цей досвід підкажуть зі свого боку. 

Детективна лінія спершу мені сподобалась, цікаво було приходити до висновків разом з Романом, я була певна, що це хтось із відділку, бо занадто невловимим був убивця. А телефонна розмова із Жанною викрила вбивцю раніше, за автора. Дивно, що Роман не замислився, про це, після того, як Жанна припинила відповідати на дзвінки. Але, мабуть тут мав Максим підкинути йому цю ідею, чи не так?)) Бо саме він надавав зачіпки досвідченому детективу впродовж книги.  Я розумію, що над справою давно сушать голову, можливо деталі і упускались, проте Максим не грав у Шерлока, а навпаки, задавав цілком слушні запитання, які досвідчені вартові правопорядку мали б враховувати, а так виходить, що студент-другокурсник уважніший до деталей за досвідченого копа, що веде справу рік чи навіть більше.

Мотивацію винуватця я не зрозуміла. Скинути все на психічні розлади можна звісно, там жодної логіки не буде, якщо людина страждає на них. Проте, коли впродовж всієї книги автор веде нас крізь детективну складову, розплутування складної справи, а в кінці ми просто отримуємо неадекватну людину-психопата, з мотивацією притягнутою за вуха — стає трохи сумно. Я очікувала якогось більш особистого продуманого зв'язку, а вийшло, що жертви нічим особливо не пов'язані, ні між собою, ні тим паче із вбивцею. Крім сайту і якоїсь логіки(теж не надто мені зрозумілої) із датами народження.

Фінальна сцена дуже затишна, хочеться сподіватись, що у пари все буде гаразд, із книги розумієш, що вони потребують одне одного, бо у вирі постійної драми, вони одне для одного і є тим оазисом тепла і затишку.
Загалом книга цікава, було багато кумедних моментів, кілька дуже щемких, персонажі приємні. Дякую за Вашу роботу, Міріадо, бажаю успіхів!

Всім толерантним поціновувачам жанру — пропоную до прочитання. Залиште коментар підтримки автору, думаю їй буде приємно, хто вже прочитав твір — радо ознайомлюсь і з вашими враженнями.

Всім мирного дня!

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️