Вітаю!

Запрошую до оновлення!

Роман "Гораль. Не дам тобі піти" — повільно наближається до завершення!

✨✨✨

— Я пішла від тебе, — чітко вимовляю. — І це було моє рішення. Свідоме, між іншим.

Він різко стискає щелепу.

— Ти пішла від мене через нього? — шипить.

Мовчу. Мені не хочеться нічого казати. І цієї мовчанки виявилося достатньо, аби вивести Власа з рівноваги.

— Все ясно, — хрипко випльовує він. — Значить так. Запам’ятай, Анно. Я не дам тобі спокійно жити з ним. Ні тобі, ні йому. Ти будеш лише моя. І будеш належати мені як річ, особливо після нього. Бо ти не маєш права...

У грудях стає тісно. У мені вибухає непокора та бунт на почуту зухвалість Гораля.

— Це вже не тобі вирішувати, — перебиваю його.

— Помиляєшся, — він робить ще крок ближче. — Я ще не закінчив з тобою.

— Зате я закінчила, — тихо, але твердо кажу. — Тому вихід там, — вказую рукою на сходи.

І в цей момент бачу, як до нас підіймається Всеволод. А його голос звучить спокійно, низько, в ньому дзвенить сталь.

— Вона сказала достатньо, Власе. Тож забирайся, — наказує він. — Чи, може, тобі особливе запрошення потрібно?

Повисає напружена пауза. Моє серце стискається від страху. Боюся, аби ці двоє не влаштували розбірки через мене. Бо тоді я точно буду почуватися винною.

Книга тут...

Приємного читання!