Челендж#якби_мій_герой_був_автором_букнета

Вітання)

Отож, побачила я такий челендж у авторки Анни Лященко  і все, як утриматися? )) ну ніяк, правильно! 

Ох, навіть не знаю, кому би то дати слово…чи своє авторське перо. Зараз понаписують месники

Але, колись я, давала можливість героям розказати про своїх половинок) …і лідером, як не дивно, виявився Степан Морозний, якому якраз романтика йде тугувато) 

Отож, про свою дружину він писав тоді так:

"Був лютий. Місяць дійсно був таким...і я таким був. Лютим. Чи було щось в моєму житті окрім цього морозу навколо...і цієї зими? Пам'ятаю як вийшов з автобуса...з неба злітали поодинокі сніжинки. Вони намагалися принести в моє життя хоч трохи якоїсь чистоти. Хоч трохи вибілити мене, та я вперто струшував їх за заразом зі своєї військової куртки. Було доволі холодно...не тільки на дворі, а й в моїй душі...такий мороз і така крига...Мої очі підсвідомо шукали тепла..чи чогось іншого, окрім люті, що була скрізь. І раптом я побачив її. Вона сиділа на автобусній зупинці. Тоді ще подумав, так холодно, а вона без шапки. Малі сніжинки губилися в її волоссі, але коли вона підвела погляд --- загубився я. Стояв і не ворушився...Поправді, я розгубився тоді. Мені взагалі здалося, що вона занадто юна. Все, на що спромігся Степан Морозний в той вечір, це помахати їй рукою, і всміхнутися. Тоді я подумав, що я бачу її вперше і востаннє, як отой сніг, що спадав на мене і миттєво танув...А разом з тим снігом танув і я...наче вперше в житті я не крига, і не лють, а людина, що закохалася."

P. S. Але якщо по правді, то було не в лютому, а в січні)) ахах…але ви Степану не кажіть, розстоється))) він же так старався і хотів, щоб було гарно. Головне, що від душі. Йому пробачимо, адже він не такий як його друг уважний до деталей. Бо все, що він сказав про свою дружину…цілковита правда. 

Про інших можна почитати тут у блозі.

Ну так і от, раз про свою дружину Степан вже писав, то як ви думаєте про кого він хотів би написати тепер? Правильно про авторку, яка одного дня заснула в себе вдома в ванній, а прокинулася в Африці у какульках)) 

Думаю це була би комедія для Степанчика автора, для мене, як персонажа містика та жахи:)

“Маю сказати, що довго я її там тримати не буду, бо ж не маю такого жорсткого і злопам'ятного серця. Але, матінко рідна*, має бути хоч якась справедливість у тому світі?;) 

Я знаю, що вона полюбляє митися, ну най помиється в африканських річках, стане ближчою до природи, я проконтролюю, щоб всі алігатори пропливали повз)), а якщо почуватиметься не занадто чистою. То у масаїв є чарівний просто обряд очищення і тіла і душі. Африканські ночі холодні, верблюже лайно тепле. Гарне комбо для любої авторки. 

А ще вона любить їсти всілякі ексклюзиви. О ну тут ексклюзиви, що вони не є. Хоче дупу носорога, будь ласка. Виберу усе найкраще, все як було для мене"

*матінко рідна -- улюблене словечко Степана. 

Ну, як вам така творчість Морозного? Гад, що нє?  На цьому треба його зупинити, щоб до чого більшого не дійшло. Тому я щипаю себе уві сні відчайдушно і прокидаюся. Вистачило)) А про пригоди Степана в Африці можете прочитати у книзі "Бути другом".

Ахах, до речі, я нині зранку купляла каву і мені дали чек з таким передбаченням)) Я тепер пойняла, яка романтична подорож на мене чекала:) в Африку…

Тепер не таке веселе, але близьке…якби Артур Мищенко писав книгу, про кого він би написав? 

Я певна, що про маму…а може навіть і батька. Бо хоч він і дорослий чоловік, проте в його душі завжди жив отой юнак, який хотів бути сином. 

“Якби я міг переписати твою історію…мам. В ній би було все по іншому. В ній би ти була щасливою, в ній би ти була вільною. В ній би ти жила…в ній би жив і я. 

Але вона уже написана…тож я можу лиш припустити, якою ти була, мам. А ти була гарною. Бо я бачив твоє обличчя на світлинах. Щоправда, на останніх твої очі були такими сумними. Погляд приреченим. Ти не була щасливою.

Цікаво як ти познайомилася з ним…з моїм батьком Тарасом. Ви ж з різних світів? Можливо…можливо одного дня він помітив тебе у натовпі. Коли ти несла важкі пакети..і допоміг тобі? Простій дівчині, як от я колись Віці. Його зачепив твій погляд, твоя простота та краса. А що зачепило тебе у ньому? Певен, що не гроші…бо ти була не такою. Можливо і він був колись не таким…не таким, яким я його пам'ятаю. 

Ти покохала його. Стала йому дружиною. Батько хотів тебе зробити кращою, досконалою. Нав’язував тобі свій світ, в якому ти не бачила світла. В якому ти згасала…твій погляд тьмянів поки на тобі блищали наряди. Він більше не любив тебе, а лиш твій образ. Золота мішура давила тебе, знищувала. Ти байдужіла до нього, до світу, до життя. Навіть маленький я, не значив для тебе нічого. Ти стала шукати печеру, в якій могла би сховатися. А знайшла провалля. Наркотики стали тією ямою, в яку ти, мам, впала і не змогла підвестися”

Ой...ну все, а то знову плакатиму з ним. Його цю історію можна прочитати у циклі книг випробування життям, про маму і немаму більше у книзі "Бути людиною".

До речі герої новинки "Занадто різні екземпляри", зокрема Аріночка є автором книги. Тому вона і так уже пише книгу:) називається “Життя веселої товстушки” ….виходить книга у книзі. Якось так, ну а Святослав…ну навіть якби й хотів написати кілька слів про авторку….та пфф..чим він мені пригрозить? Тим, що підбере мені до пари товстуна. Та не проблема, я й сама не худишка:) або вирішить мене здути й зробити, як його, дрищавою. (як я його) Та, Святославчику, я тільки за. Давай!))

Телеграм))

Дякую, що прочитали цей блог? Отож, який автор вам сподобався найбільше?) Мені здається, що всі молодці. А вам любі бажаю бути найкращими авторами свого життя!