Трохи романтичних зізнань))

Вітання))

Вирішила вам принести трішки романтики)) І, заодно, трохи поекспериментуємо з чоловіками)). Точніше послухаємо їх розповіді. Знаєте, я певна, що будь-яка дівчина або ж жінка, хотіла б почути, як саме чоловік її покохав, про що думав коли побачив...чи чим думав, або ж взагалі не думав)))) всяко буває))) 

Тому сьогодні змусимо чоловіків героїв говорити про своїх половинок)) Ну можливо трішки романтизуємо їх розповіді, але думаю все, що вони говоритимуть, є цілковита правда)) І їхнім половинкам цікаво і приємно буде і нам)))...

Отож, Степан про Діну (їх зустріч відбувалася (у книзі "Бачити кінчиками твоїх пальців", але краще їх історію читати у наступних двох книгах циклу "Бути людиною", "Бути другом")

"Був лютий. Місяць дійсно був таким...і я таким був. Лютим. Чи було щось в моєму житті окрім цього морозу навколо...і цієї зими? Пам'ятаю як вийшов з автобуса...з неба злітали поодинокі сніжинки. Вони намагалися принести в моє життя хоч трохи якоїсь чистоти. Хоч трохи вибілити мене, та я вперто струшував їх за заразом зі своєї військової куртки. Було доволі холодно...не тільки на дворі, а й в моїй душі...такий мороз і така крига...Мої очі підсвідомо шукали тепла..чи чогось іншого, окрім люті, що була скрізь. І раптом я побачив її. Вона сиділа на автобусній зупинці. Я тоді ще подумав, так холодно, а вона без шапки. Малі сніжинки губилися в її волоссі, але коли вона підвела погляд --- загубився я. Я стояв і не ворушився...Поправді, я розгубився тоді. Мені взагалі здалося, що вона занадто юна. Все, на що спромігся Степан Морозний в той вечір, це помахати їй рукою, і всміхнутися. Тоді я подумав, що я бачу її вперше і востаннє, як отой сніг, що спадав на мене і миттєво танув...А разом з тим снігом танув і я...наче вперше в житті я не крига, і не лють, а людина, що закохалася."

Так, далі послухаємо зізнання Артура до Віри)) книга "Бути другом"

"Я відразу відчув жіночий дотик до моїх долонь. Можливо тому, що до моїх рук вже ніхто не торкався...А ще я відчув, як загупало моє серце коли я озирнувся і побачив ту незнайомку. Проста, привітна, вона здавалася такою щирою. Саме це і підкорило мене...То було не кохання з першого погляду (тут Віра боляче штурхає мене в бік), але то була прив'язаність до неї до кінця життя (тут знову репліка Віри: милий, ти говориш так, ніби я тебе приручала як якусь собачку, а я відказую їй, що вона ж любить собачок...ну щось в цьому роді)). Я в той же день запропонував їй бути моєю дівчиною, а вона погодилася. Я був дуже щасливим (репліка Віри: та ти скавулів як собачка від задоволення, угу. І сміється) Ну, якщо відверто, я був дуже радий, це правда. Я зрозумів, що Віра нереальна красуня, коли вона з'явилася в розкішній чорній сукні на вечері в моїх друзів. Як стояв як вкопаний поки мене не копнув Степан. На цьому моменті, визнаю, вона посадила мене на прив'язь...( Віра зараз поруч голосно регоче, чого це вона?). Я шкодую лиш про одне, що не сказав їй, що кохаю її...."

Тімоха про Каріну (книга "Відлюбилося")

"Ну...якщо поправді, то мене часто називали або й вважали безголовим. Але, офіційно я втратив голову, коли зустрів Каріну Макову. Не було в мене чим брати дівчат, окрім харизми...ні товстого гаманця(але товстого пуза в мене немає, і на тому дякую), ні крутої машини (велик бабусі рахується, крутим транспортом?))...одним словом вітер в кишенях і в голові ( і як мене не продуло дотепер...а, бо в мене ж голови немає)))). Але одного прийшов перездавати латинську ( до слова я її так і перездав) а як тут здасиш, коли перед тобою така краса розквітла як Каріночка. Тоді то я й сердечний екзамен провалив! ( а чому дивуватися, якщо голови нема...тепер вже й серця...суцільні діри, а не Тімоха))) Вона така сором'язлива, і я такий патякало...але ж полюбили один одного) і любимо й досі...."

Хух...поправді, на цьому моменті авторка втомилася) хотіла ще про когось розповісти, але може в інший раз?)) А поки напишіть...яке зізнання вам найбільше сподобалося або ж яка пара)), щоб автор не парився...по приводу, сподобалося вам така романтика чи ні?