Роззуваюсь, кладу сумку на тумбу біля вішалки і заглядаю у кімнату брата.

Але його немає.

Дивно. А Ден казав, що Іван готує мені подарунок.

Зненацька приходить незвична думка. А раптом цей Ден навмисно заманив мене у квартиру, де ми залишимось лише удвох?

Розвертаюсь до вхідних дверей, почувши, як хтось тихо заходить.

Ден. Він зачиняє за собою двері, не звертаючи уваги на Лізу, котра ще щось йому говорить на площадці.

Його погляд — гарячий, проникливий, прикований до мене. У глибині темних очей — щось нестримне і хижо-привабливе.

Він рухається в мій бік повільно, наче хижак до своєї жертви. Мимоволі відступаю — і вже впираюся в стіну. Дихати важко, серце калатає, ніби от-от вирветься з грудей.

Чому він так на мене дивиться? Наче хоче з'їсти.

Цей погляд сковує, не дає поворухнутись. Хочеться тікати, та тіло не слухається.

- Де Іван? - запитую захриплим голосом і ковтаю клубок у горлі.

Чому цей Ден такий дивний? І чому я так гостро на нього реагую?

- Має бути тут, - відповідає з легкістю, а губ його торкається грайлива усмішка.

Лише хвилину тому він був поглинутий розмовою з Лізою, можливо вони вже домовились про зустріч. А тепер він знову поводиться так, наче лише я існую на світі, і він хоче лише мене.

Коли він опиняється досить близько, я відчуваю його чоловічий аромат, і затамовую подих. Я не хочу на нього так реагувати, та тіло зрадницьки палає, а кров венами біжить швидше.

- Треба йому подзвонити, - розриваю наш зоровий контакт.

Хочу шмигнути убік, та Ден виставляє руку і спирається на стіну, чим перегороджує мені хід. Гучно видихаю і здивовано дивлюсь на нього. Я він, наче нічого не сталось, просто гіпнотизує мене поглядом.

https://booknet.ua/reader/drug-brata-oderzhimii-ta-nebezpechnii-b436424?c=4743396&p=1