Вітаю, любі!)

Приєднуюсь і я до цікавого челенджа #улюбленці в творах від Олесі.

У книзі "(не) одна під дощем" є одна мала, звати її Лу́на і це чорна з підпалами такса.

Перша зустріч головної героїні із Луною вигляда так:

Ми стояли перед невеликим будиночком на колесах, посеред паркінгу, далеко від центра міста. Дощ монотонно стукав по нашій чорній, як цей світ, парасольці. Ми стояли та мовчали. Моя долоня була у долоні незнайомця з очима-океанами. Його тепло зігрівало все моє тіло.

— Де ти живеш? — звернувся до мене оксамитовий голос.

— За пару кварталів звідси. — відповіла йому я, не відриваючи своїх очей від будинку, який, схоже, стане моїм домом.

— Своє житло?

— Знімаю. У моєї сім’ї був свій будинок у селі з невеликою фермою, допоки «ці» не забрали землю.

— Речей багато?

— Одна валіза та туристичний рюкзак – все, що встигла тоді забрати. — та подія навчила мене мати мінімум речей та не триматися за них. Ці спогади до цього часу відгукуються різким болем десь у грудях.

— Тоді, ласкаво прошу у наш дім. — незнайомець зняв з сигналізації будинок на колесах та зробив запрошувальний жест вільною рукою. — Вбий у навігатор адресу своєї квартири, а я поки перевірю тиск у колесах. Після заїдемо заберемо твої речі. До речі, знайомся, це…

На порозі будинку на колесах я почула звуки стрибків по тонкій пустій підлозі, як раптом на мене стрибнуло щось чорне, тепле, м’яке та пухнасте. Я, не задумуючись, схопила руками це створіння і відчула гарячий шершавий язик на своїй щоці. Трошки прийшовши до тями, відтягнула від себе цю радісну та теплу грудку і побачила у своїх руках собаку породи такса.

— Це Лу́на і ти їй сподобалась. — позаду мене роздався дзвінкий сміх незнайомця.

Він розсміявся! Як я давно не чула щирого сміху, тільки на відео чи у старих фільмах. Повернувшись до чоловіка з собакою на руках, стоячи на сходах в будинок, я стояла та дивилась на цю щиру посмішку і сміх, схожий на спів птахів по весні. Такий легкий та невимушений. Його сіро-блакитні очі світилися від щастя так по справжньому. Ця мить наче відкинула мене у минуле щасливе життя. Хоч за тих часів, я ще була дитиною, але пам’ятаю все добре.

— Вітаю, Луна. — звернулась я до моєї новою чорної з підпалами подруги. — Здається ми будемо жити тепер разом.

Собака махала радісно своїм хвостиком і заглядала мені в очі. Вона стрибала так високо для своїх маленьких коротких лапок, що здавалося зараз застрибне мені на голову прямо з порогу будинку на колесах. Я була дуже рада новій компанії.

Історія маленької Луни:

        Гарний будинок за вигідною ціною знайшов майже відразу, але куди їхати далі ще треба було вирішити. Макс відкрив мапу та одразу побачив південь своєї колишньої країни, де, кажуть, загинув Найд. Хлопець ввів координати у навігатор та поїхав у нове життя, на зустріч пошуку себе нового. До місця, де були бої й де загинув брат підійти не було можливості, там все ще проводилися роботи з розмінування. Макс сів на поріг свого будинку на колесах, закурив цигарку, вперше в житті, та дивився на металевий паркан з сітки за яким в останнє Найд був живим. На вулиці було темно, йшов маленький дощ, але місяць іноді показувався із-за хмар та освітлював все навкруги, даючи якусь надію на нове, не зовсім темне, життя.

          — Гав! — почулося із темряви.

          Місяць знову вийшов із-за хмарин, які пливли по небу та освітив маленьку, чорну з підпалами, собаку, прямо перед хлопцем.

          — Привіт, мала, ти чия? — звернувся той до неї.

          Собака зробила декілька кроків ближче до Макса, заглянула йому прямо в очі та, зробивши стрибок, застрибнула йому на коліна. Маленька такса зробила оберт навкруги себе та звернулась грудкою і заснула. Макс поклав руку на тепле м’яке хутро, подивився на місяць, який знову виглянув із-за хмар і звернувся до своєї нової подруги:

          — Луною тебе буду звати, подобається?

          Мала крізь сон махнула радісно хвостиком і продовжила спати. В це момент Макс відчув тепло всередині, яке не відчував вже давно. Так вони разом і почали подорожувати світом. Більше не було правил в домі, не було постійного місця. Він усіма силами намагався втекти від болю, але всюди брав його з собою.