"Віддана дракону" - для любителів фентезі і пригод

Друзі, хочу запросити вас до моєї новинки - роману у жанрі пригодницького фентезі "Віддана дракону"!

Я сама дуже люблю читати фентезі, мої улюблені автори - Анджей Сапковський, Патрік Ротфусс, Робін Гобб, Джордж Мартін, Роберт М. Вегнер. От ромфентезі, де все крутиться навколо кохання героїні, мені подобаються трохи менше. 

Але все, що хотіла в цьому жанрі прочитати з українських перекладів  улюблених авторів, я вже прочитала. Тож вирішила спробувати написати щось своє. Хоча в цій книзі буде любовна лінія, але вона буде не головною. Без страждань і зітхань, а скоріше з пригодами і гумором. І драконом... куди ж без нього) 

 "Віддана дракону"

Ейлін - донька князя Скелястих Гір, яку через інтриги її мачухи приносять у жертву дракону. Але жертвою вона бути не збирається.
Рейнар - позашлюбний син короля Зеленого Острова. Його відправляють до замку дракона, аби він забезпечив перемогу над крилатим монстром свого брата - спадкоємця престолу.
Що об'єднає цих двох? Дізнаємося, прочитавши цю історію!
Книга безкоштовна, продовження - щодня о 8.00!

Уривок з нового розділу. який вийшов сьогодні:

Дракон підійшов до неї зовсім близько, і Ейлін не змогла відсахнутися, бо ж позаду було кляте дерево. Він підняв свою пазурясту лапу, і Ейлін мимоволі примружилася. Але почула лише, як мотузка слабне і, зрештою, падає їй під ноги. Вона поворушила руками, які геть затерпли. Підвелася на ноги і мало не впала, бо коліна підгиналися, стали наче ватяні. Лапа дракона притримала її.

 — Щось геть хирляву мені двоногу прислали… — почула вона голос у голові, до якого вже почала звикати. 

 — Чому ти весь час з мене знущаєшся, що я тобі зробила? — обурилась вона. 

 — Хочу, то й знущ-щ-щаюсь! — він усміхнувся, і це було так по-чудернацькому, що дракон теж може усміхатися. 

 — А чому ти так дивно говориш, рота не розкриваєш? — поцікавилась вона. 

— Ваш-ш-ша мова така немилозвучна, — він знову скривився. — Я не можу вимовити твого тупого імені!

 — Думаєш, я можу вимовити твоє? — Ейлін відчула злість на цю істоту, яка тільки через те, що вміє літати і дихати вогнем, зневажає всіх навколо. — Аарр якийсь там!

 — Не можеш вимовити ім’я своїм дурним язиком, то клич мене: “Мій господарю”, — він повернувся до неї боком. — Сідай на спину, доставлю тебе у свій замок!

 Ейлін поглянула на нього зі страхом:

 — Я впаду. І розіб’юсь.  Можна, я краще сходами піднімусь?

У камені гори і справді були видовбані хтозна коли, зарослі мохом сходи. Вони обкручувалися навколо стрімчака, як гвинтові сходи у їхньому замку. Але були набагато вищі, і в деяких місцях сходинки небезпечно зруйнувалися під впливом дощу і вітру. Їй було б дуже страшно підніматися ними. Але підйом на спині дракона видавася ще страшнішим.

 — Не верзи дурниць! — гарикнув він — Сідай і слухайся мене, адже я тепер твій господар!

Ейлін схопила з землі камінь і кинула в дракона. Зробила це так швидко, що й сама не зрозуміла, що з нею відбувається. Вона просто дуже розсердилася. Який він їй господар? Вона не служниця, а донька князя!

На дракона, вкритого міцною лускою, той камінець не справив жодного враження. Якби вона кинула в нього пір’їною, ефект був би той самий. 

Він ухопив її зубами за комір і з легкістю закинув собі на спину. Ейлін боляче забила сідниці і  мало не прикусила собі язика. 

 — Відпусти мене, підла тварюко! — почала молотити кулаками по драконячому панцирю. Але лише кісточки пальців собі збила. 

 — Тримайся, двонога! — гукнув дракон.  — Ми злітаємо!