Люда стояла на порозі старого монастиря, й спостерігала за Йоаном, який прив’язував Моркву до дерева.

— Хто той молодець із заплаканим лицем? — чоловік повернувся до неї, гладячи кобилу по шиї.

— Захар. Ревнуєш?

— Чого б то? — Йоан обійшов Люду і, не чекаючи її, зайшов усередину.   Дівчина поспішила за ним.

— Захар — простий хлопець. Ти теж колись таким був.

— І що хтів від тебе, стоячи на колінах, той простий хлопець?

— Казав, що любить мене. Що зробить все, аби я була щаслива.

   Послушник враз зупинився і Люда мало не наштовхнулася на нього.

— І ти що відповіла?

— Ще нічого. Та мені треба подумати — я ж не назавжди тут. Мені потрібно дбати про своє майбутнє, — дівчина закусила губу, дивлячись на спину Йоана.

   Вона сподівалася на якусь реакцію з його боку, проте не побачила нічого. «Як завжди», — розчаровано подумала вона.

— Я не дозволяю тобі йти з ним на Русалчин Великдень, — суворо мовив Йоан, зайшовши до келії.

— Що? — роздратовано смикнула головою дівчина. — Ти ж казав, що тобі все одно.

   Чоловік стримано почекав, поки вона зайде, і зачинив двері.

— І як ти будеш святкувати з ним? Підете вдвох у поле? Будете розвішувати на деревах сорочки русалкам і частувати одне одного з рук пирогами?

   Люда розгубилася.

— Ну… не знаю. Я не маю уявлення, що то за свято таке.

— Не забудь полину нарвати.

— Нащо?

— Він русалок відганяє.

   Дівчина опустила очі: «Отакої, мало не погодилася на незрозуміло що. Треба буде Малушу спитати. Та вже точно знає подробиці святкування русаліїв».

   У ній відбулися зміни. Йоан зрозумів це одразу, тільки-но вони зустрілися сьогодні на ринку. Він боявся своїх здогадок, бо не був певним, що то на краще.

— Ти знаєш, Федір нині збрив вуса, — врешті мовив тихо.

   Люда не змогла приховати здивування:

— Які вуса? У нього ж їх не було.

— Не було. А ти звідки знаєш?

   Дівчина зрозуміла, що її таємницю розкрито, і засміялася.

— Я все згадала.

— Коли? — послушник підійшов до неї і схопив за плечі.

— Сьогодні зранку. Як тільки прокинулася, то вже пам’ятала багато, а коли побачила тебе, то пригадала все до останнього!

   Йоан хотів було її обійняти, та стримався. Люда зрозуміла це і сама притислася до нього.

— Вибач мені, будь ласка… Я сама не знала, що робила.

— Про що ти? — послушник вдихнув запах її волосся й заплющив очі: як довго він чекав цієї миті!

— Просто хочу, щоб ти знав. Не відпускай мене…

Інстаграм

Телеграм

ТікТок