Ця жінка в мені викликала захват.

Вітаю, мої любі Натхненники!!!

Сильно. Життєво. Спокусливо та емоційно. 

"Безжальна спокуса"

"Ідеальна спокуса"

Олівія дивилася на мене своїми величезними медовими очима, чекаючи на пояснення. Але в цю хвилину і саме тут я не міг цього зробити. Я не міг ось так просто викласти те, що мучить мене так багато років, а тепер і поготів.

  — Деміане, про що він говорить? — Олівія підійшла до мене у притул, і торкнувшись моєї щоки, запитала. — Це про неї? Це про… Джесс?

  Я притиснув її долоню ще сильніше до свого обличчя, і похитавши головою, відповів.

  — Так. Але я не хочу говорити про це тут. Я не можу. — Згадуючи той жахливий день, я відчував знову і знову, як задихаюсь.

  — Добре. Добре. Поговоримо про це вдома. — Олівія розчервонілась, розуміючи, що сказала.

  — Так. Поговоримо вдома. В нас вдома. — Підкреслив я. Притягнувши Олівію до себе, я заспокоювався, вдихаючи її аромат. Я боявся, що після того, що вона дізнається – вона покине мене. Весь час, саме цього я і боявся.

  — Деміане… Коханий дихай… Дихай… Все добре. Я поруч. — Я ще сильніше притиснув її до себе, вона зойкнула.

  — Вибач. — Відпустивши її, я подивився на неї та лагідно усміхнувся. 

  — Деміане, нам потрібно поговорити. Ти це і сам знаєш. — Олівія хвилювалась і я це знав, але вона намагалась тримати себе під контролем. Ця жінка в мені викликала захват.

  — Знаю. — Я важко видихнув, провівши рукою по волоссю. — Олівія… ти пам’ятаєш, що я тебе сьогодні попросив?

  — Перевезти речі до тебе.

  — Так. — Похитав головою я. — Зроби це.

  — Я ж пообіцяла.

  — Добре. — Мені потрібно було це почути. — Я знаю, що тобі буде зараз важко працювати, твої думки геть не про це… Можеш піти додому та позбирати речі, і поки перевезти їх до нас.

  — Все добре. Я трішки попрацюю, а потім поїду додому зробити те, що обіцяла.

  — Добре. — Я нахилився поцілувати її і таким чином, перевірити наскільки вона ображена на мене, чи взагалі ображена. Наші губи зійшлись у неквапливому, довгому цілунку і я заспокоївся. Олівія відповідала, як завжди і я міг з полегшенням зітхнути. Відпустивши її, я промовив. — Мені потрібно владнати деякі справи.

  — Я прошу тебе, Деміан, нічого не нароби такого, про що потім пошкодуєш. Ділан не хотів цього, ти тицьнув в його «рану», от він і вирішив підкинути «свиню». Але він не зі зла, ти і сам це знаєш. — Олівія мала рацію. Я це знав. Але ж цей ідіот наробив стільки проблем, що мені кортіло хоча б разок влупити йому в око. — Обіцяєш, що не чіпатимеш його? — Олівія нахилила голову на бік, і примружившись, дивилася мені у вічі.

  Що я мав на це сказати?

  — Добре. Обіцяю. Це тільки тому, що ти мене попросила.

  — Яка щедрість. — Піддражнила вона мене, і цмокнувши у губи, додала. — А тепер давай працювати.

  — Ти мене виганяєш? — Я звів брови.

  — Ні. Просто…

  — Ти хочеш побути трішки одна.

  — Я хочу зібратись з думками. Все-таки я сьогодні переїжджаю. — Усміхнувшись м’яко і ніжно, відповіла Олівія.

  Її слова зігріли мене з середини.

  — До роботи. — Видихнувши, я сказав. — Коли я повернусь з роботи, я хочу, щоб ти була вже вдома. — Я ще раз її поцілував і поспішив вийти з кабінету.

  Ідучи до ліфта, я все міркував, що нас очікує після того, як я розповім їй про Джесс і те, що сталося. Я боюсь їй розповісти. Боюсь, що вона захоче піти і залишити мене. От чому я так яро бажаю, щоб вона сьогодні ж переїхала до мене. Там я зможу втримати її, якщо у неї виникне бажання втекти від мене. Хоча… кого я обманюю… Якщо Олівія вирішить піти – вона це зробить. І матиме на це повне право.

  Зустрівши Олівію, я боявся, що моє минуле може вплинути на нас. Тому не хотів давати шансу, не хотів щось розпочинати… Але я закохався і просто не зміг бути осторонь від Олівії.

І не забувайте, про новинку з зимовим вайбом. Дотепна та капець, яка емоційна! Книга “Подвійні вершки”

Підписуйтесь на  Мій телеграм там багато гарячого, новини та новинки.

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!