Прийняти важко — повірити неможливо..!

Вітаю, любі!!!

Запрошую до нового розділу історії, Яна та Зоряни, з роману "Недопопелюшка".

Тут вирують пристрасті. Кохання змішане з сумнівами та підступом, та оманливе протистояння почуттям. 

Уривок.

Старих оглядається уже у дверях.

— Левицька, не винось мізки, ще й ти. — роздратовано фиркає.

Таке висловлювання вбиває мене. Після всього почутого, справді почуваюся паршиво. І мовчати про це не буду.

— Яне Марковичу, я не виношу вам мізки... Але після того, що я тут щойно почула, я не хочу залишатися працювати у вас. Мені задарма не здався, ваш статус коханки...

Ян за секунду, опиняється поруч. Хапає мене на руки, й нахабно несе у свій кабінет. Я моментально вся напружуюся. Вирватися з його дужих рук, я не зможу, тому лиш налякано прошу.

— Яне, благаю, відпустіть.

Старих відпускає мене в кабінеті. Зачинивши двері, притримує мене однією рукою, іншою замикаючи їх. Не встигаю отямитися, як уже притиснута до твердих м’язів чоловіка.

— Зіронько, охолонь і просто вислухай мене, — суворо наказує він. Кілька секунд розглядає мене, а тоді продовжує. — Я сказав Беллі правду про нас. Я хочу аби вона нарешті відстала від мене, адже я хочу бути з тобою...

Шаленство тут...

Приємних емоцій від читання!!!