Всім привіт. Вітаю всіх з Днем Святого Миколая. У кого сьогодні свято, а у мене на сторінці з'явилась новорічна новинка, книга "Кав'ярня моєї бабусі". Все починається з приїзду онуки, яка намагатиметься відновити кав'ярню та її репутацію. На нас чекають теплі спогади про кав'ярню, конкуренція та ще багато чого цікавого.

У тексті є: кав'ярня, друг дитинства, Новий Рік. 

Анотація до книги:

Після довгої відсутності у рідному містечку, я повернулась додому. Дізналась, що моя бабуся збирається зачиняти кав’ярню, якій присвятила все своє життя. Ця кав’ярня була для мене в дитинстві неначе другим домом, а тут така новина. І я не маю право дозволити бабусі, щоб кав’ярня “Аромат затишку” зачинилась. Вона повинна працювати за будь-яких обставин.  

Невеличкий фрагмент:

Тож я вже приїхала до квартири бабусі та подзвонила у дзвіночок. Бабуся мені зразу відчинила двері. Коли ж побачила мене, то почала усміхатись.

— Єва? Це ти?

— Так, бабусю.

— Проходь дорогенька — я пройшла у квартиру. Тут як завжди пахне випічкою. Бо бабуся всю випічку для кав’ярні готує сама.

— Як тут смачно пахне.

— Тільки що приготувала пиріжки з вишнею та яблуками — сказала бабуся та обійняла мене. Ми ось так простояли з нею декілька хвилин. Після бабуся мене випустила зі своїх обіймів, і я помітила, що на її обличчі течуть сльози. Ми давно з нею не бачились та взагалі не спілкувались.

— Бабусю, ну, ти чого? — тепер обійняла я її, щоб вона заспокоїлась.

— Я думала, що вже ніколи ні тебе, ні Мар’яну не побачу.

— Не знаю як Мар’яну, а мене ж ти побачила — я почала знімати з себе курточку — та й взагалі я приїхала додому назавжди.

— Ти нікуди більше не поїдеш? — бабуся почала усміхатись.

— Нікуди. Будемо разом займатись кав’ярнею — я побачила, що у неї з обличчя спала та усмішка.

— Кав’ярня...

— Що з нею?

— Пройдімо на кухню там тобі й розповім — ми пройшли на кухню. Я сіла за стіл, а бабуся почала швиденько готувати чай з лимоном.

— Що з кав’ярнею?

— Вона вже не має той попит який був раніше — бабуся зітхнула та подивилась на мене — навпроти нашої кав’ярні відчинилась ще одна. Відвідувачі тільки туди й ходять, а нашу оминають стороною. Тому прибутку ніякого... я думаю, що краще її назавжди зачинити. Так буде краще.

— Бабусю, ні, не можна її зачиняти. “Аромат затишку” — це найкраща кав’ярня у всьому світі — сказала я та побачила, що бабуся трохи усміхнулась.

— Єво, у мене немає сил аби дивитись як люди проходять повз та не заходять до мене. За день може прийти два-три відвідувачі та й на цьому все.

— І давно це так?

— Приблизно пів року.

— Зрозуміло. Але я все одно не хочу, щоб наша кав’ярня зачинилась. З нею у мене пов’язано багато спогадів... все дитинство...

Також запрошую вас приєднатися до прочитання книги у співавторстві з Вікторією Лукашук книги "Ніколи разом". Це цікава історія простої дівчини з Закарпаття та сина бізнесмена. Більше про книгу можна дізнатись з цього блогу.

Анотація:

Діана: У мене була мрія приїхати в Київ, вчитися у престижному ВНЗ і все це здійснилось завдяки моїм старанням. Та те, що мене чекало в столиці я й подумати не могла.
Давид: Життя у сина бізнесмена таке безтурботнє, навіть коли вчишся у гімназії. Коли ж навчання закінчилось. Я маю вчитись далі, бо так вирішив мій батько. І що ж на мене чекало в тому інституті я й в страшному сні уявити не міг.

————————————————————————————————————————————————

І останнє, що хочу сказати, це завтра вийде наступна глава книги "Пріоритет кохання". Найцікавіше там ще попереду. У наступних главах ми дізнаємось чи правильний вибір зробив Андрій та чи не пошкодує, що він зробив саме такий вибір. 

Всім гарного та мирного вечора. Бережіть себе.