Чи ви коли-небудь думали, любі читачі, що Ваші мрії в один прекрасний день здійсняться? Що ви зможете відірватися від звичайного монотонного життя та гайнути кудись якомога далі? У місто? До того активного й прекрасного життя? 

Полишати рідне село Діані важко, однак вона все одно намагається слідкувати за своєю метою. 

Уривок з книги «Ніколи разом» (автори: Вікторія Грош та Вікторія Лукашук) 

В селі Яворів у кожного було своє завдання. Люди багацько працювали, а туристи повсякчас навідувалися, аби пожити у дідовій хатчині та походити босоніж по світанковій росі, відчуваючи дотики природи та поцілунки туману, що ледве зникав з поля зору. Сама ж я обожнювала ходити до Яворівського Гуку, щоб послухати звуки води та шум водоспаду. Частенько це місце ставало в нагоді, коли кортіло побувати наодинці. Адже маючи трьох сестер та двох бешкетливих братів це зробити доволі складно.

Героїня в нас трохи незвична, адже село Яворів знаходиться в Західній частині України. А тому й мова в неї відповідно сповневна чарівного діалекту;) 

Хутко залазю під ліжко. Темне волосся хвилями спадає на лоба. І так, що взагалі не можу нічого бачити. Наче враз усе зникає. Кричу до матері:

— Мамцю, я позираю всюду, а капців своїх знайти не можу!

З кухні лине відповідь разом з ревінням сестер:

— Одягни штрімфлі та йди допомагати! Досить з себе дурня клеїти!

— То ти їх не бачила? — питаю я. Мати ж знову кричить. Від несподіванки я б'юся головою об нижню частину ліжка та хутко вилазю з нього. Леле, ґуля таки буде!

— Нико се не знає де ти їх кинула! Стривай, а де Петро? — таки задумали щось ці бешкетники! Треба швидше вибиратися, бо буде мені непереливки.

— А няньо на поле пішов? — питаю я, все ж таки знайшовши один капець. Де ж другий?!

— Так, і щось тобі казав передати! Але що саме скажу, коли піднімешся та покажеш своє файне личко. Ах, ти ж жіван! — несподівано вигукнула мамця.

Тож що трапиться далі з цією героїнею? Дізнаєтеся після прочитання;) 

А ми линемо до другого головного героя — Давида. Гарний хлопчина з міста Фастів, але от характер в нього доволі запеклий. 

Місто з самого дитинства годувало парубка своєю любов'ю до розкоші. В крові у нього течуть небезпечні перегони на автівках, а навчання відкладається на другий план. Друзі, прогулянки… це аж ніяк не має спільного з життям якогось там зазнайкуватого ботаніка! Ні, він має свої вподобання, тож дотримуватися їх ніби кодекс будь-якого поважаючого себе хлопця. 

Що ж трапиться, коли в Давида не залишиться вибору та потрібно буде рушати до Києва, аби навчатися? І яка така бідося впаде на його бідолашну голову?) 

Уривочок з книги: 

Кожен день влітку починається “весело”. У мою кімнату під час звуку будильника заходить покоївка, відкриває штори та відчиняє вікно. Мої очі ніби ріже це світло. Сонце таке нестерпне, що словами не передати. Світанок починається саме з моєї кімнати на жаль. Живу тут з самого народження та ніяк звикнути не можу. Через відчинене вікно стало чутно спів птахів. Хоч якийсь позитив зранку є.

Літо у мене це коли не треба нікуди поспішати. Шкода, що воно скоро закінчиться і знову будуть повчання тата. І все ж на одну й ту ж тему. А саме: “Давиде, тобі треба взятися за ум”. Чув цю лекцію неодноразово. І вона мене аж ніяк не тішить.

Звичайні настанови батька вже вибивають із колії, а тут ще й вона… дивакувата дівчинка з незрозумілим діалектом! Будь-хто б не витримав такого іспиту долі. Та де ж та доля? Точно вирішила познущатися з бідолашного Давида! 

 — Мене називайте Володимиром Семеновичем. — я побачив, що на мене дивиться ця дівчина. І мене охопила така злість, що просто немає слів, щоб це передати. Вона так подивилась на мене, що я змовчати просто не зміг.

— Чого тобі? Немає чим зайнятися, аніж на мене дивитися? — запитав я та подивився на неї злим поглядом. Ну в принципі він у мене такий з самого ранку, відтоді коли мене облили холодною водою.

— Я? На тебе?! Та ти мені здався, як корові граматика!

— Що?! Та ти знаєш хто я?!

— Нико се не знає, хлопче. І не підвищуйте на мене голос! — О, Боже, що вона верзе? Нічого не зрозумів. Якою мовою вона розмовляє?

— Та що ти говориш?! Га? Взагалі тебе не розумію! Ще й на “ви”! Ніби така собі панянка!

І тут нашу розмову перервав викладач, який якраз подивився саме на мене. 

— Загородній Давид працює над проєктом з… Діаною Лашкевич!

А що буде далі дізнаєтеся після прочитання!:) Книга дууже цікава, і ми з Вікторією вклали в нею усю свою душу, так би мовити, тож ви точно не пошкодуєте прочитавши як веселі, так і смішні пригоди запеклих ворогів. Відчуєте справжню атмосферу навчання та полинете до Києва, віднайшовши там нових друзів та нові неприємності) Книга дасть замислитися над важливими речами та… А що це я забазікалася?) Все інше побачите на власні оченятка після прочитання! Не забудьте коментувати книгу та ставити вподобайки;) Ми з Вікторією Грош з радістю читаємо кожен з Ваших коментарів та радіємо, що книга знаходить відгуки в серцях читачів♥️ 

Тож запрошуємо до цікавезної подорожі у вирій життя студентів в книзі: 

Ніколи разом

До нових зустрічей на сторінках книги;) 

Завжди на зв'язочку ❤️ 

Просто Віка) 

Візуалізація персонажів 

Буктрейлер 

Про книгу від Вікторії Грош

Цікавинки розділів