Привіт, любі читачі та автори!
Маю до вас цікаве питання! Всі ми тут, на Букнеті, створюємо свої світи, вигадуємо персонажів і переживаємо разом з ними. Але ось що мене цікавить — а ви розповідаєте своїм близьким та знайомим, що пишете?
Особисто я довго тримала це в секреті. Спочатку я боялася, що не зрозуміють, що це серйозна справа, а не просто хобі. І що навіть якщо хтось дізнається, не всі зрозуміють, чому я витрачаю стільки часу на написання. Чи є у вас таке? Може, я одна така?
Чи ви, навпаки, пишете відверто, ділитеся кожним досягненням і отримуєте підтримку від своїх рідних?
Давайте обговоримо! Мені дуже цікаво, чи всі ми насправді такі мовчазні письменники, чи у когось є сміливість бути відкритими з цього приводу. Поділіться своїми історіями в коментарях, мені буде дуже цікаво почитати!
#ПисьменницькіРоздуми #ПисатиТаємно #СекретиАвторів #ТворчістьІСім’я
Оновила книгу, де відбувається побачення моїх гг:
https://booknet.ua/book/u-serc-ptmi-b430713
19 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПисав, але не викдалав. Першими читачами були друзі, потім і інші. Вже як реєструвався то без псевдоніма і мене легко в тому ж фб знайти.
Напевно складно, якщо пишеш еротику чи жестячок, а так...
Потім всі, хто читав, відразу шукають себе в героях, хоча я можу викристатаи лише частинку якогось характеру і в мене немає ніколи реальних прототипів. Потім просять написати про них, або персонажа схожого на них х)
ПС Люди завжди двох типів: 1) Ті кому байдуже на вас і вони можуть хейтити і взагалі "обсирати" всю творчість 2) Ті, хто хоче підтримати і байдуже, що ви пишите.
ПС просто формуйте коло свого життя навколо тих, хто з другої категорії, а перших обмежуйте.
Це ваше життя, ваші правила і ваш вибір.
Zinkevych Ihor, Дякую ❤️
Я не приховувала ніколи що пишу. Аде про це знало лише вузьке коло друзів до того часу, поки мене не запросили на радіо і ця новина не була опублікована в соцмережах. Тоді посипалися вітання від знайомих і замовлення на паперовий примірник ))
Ріна Март, Вітаю вас, це справжній успіх ❤️
Знає чоловік та мама, але поки не завершу книгу, читати не дам. Можливо навіть взагалі не дам, бо бачу, що мало людей мене читає. Хоч мої ніколи і не скажуть в обличчя,що це відверте гів..., не хочу їх розчаровувати.
Світлана Романюк, Почала пів року тому, закинула перший розділ і якось так страшно стало. Тепер знову на цьому тижні почала додавати.
Нема кому розповідати:)
Лише людям в інтернеті.
Erleen Nord, Правильно тим, хто дійсно цікавиться книгами, і кому цікаво- однодумцям
Нікому не розповідаю, оскільки мої батьки майже не читають книг (крім бабусі, але вона не знає про мій секрет). Тому, не палюся)
Стружик Лев, Такий "подвійний агент" ;-) Я теж не палюсь...
Вже років два не приховую, але спокійно ставлюся до того, що більшості людей з реального світу відверто байдуже) З іншого боку, мені вистачає підтримки чоловіка, він з власної ініціативи читає мої книги, і це приємно)
Джулай Саммер, Це дуже добре мати такого надійного поціновувача ваших книг. В обличчі чоловіка. Бережіть себе і один одного ❤️
Крім моїх чудових колежаночок та друзів з букнет знайомі та рідні не читають зовсім, тому я нічого не розповідаю. Та й згодна з тим, що отримати підтримку в такій справі важко, ціниться тільки праця, яка приносить гроші і статус, а це точно не написання книжок. І перше питання буде, а навіщо тобі це? Я зараз не маю на увазі крутих авторів, які дійсно змушують захоплюватись їх талантом та працьовитістю.
Джуні Салем, Дякую ❤️
Цікаве питання. Ніколи не приховувала від близьких. Навпаки, просила почитати, оцінити, сказати свою думку. Але їм було байдуже, завжди. Мабуть через це ще 11 років тому втратила мотивацію щось писати. До того ж читачів майже не було. Писала до 15 глав та кидала. І ось тільки зараз зробила нову спробу, вже не очікуючи нічого.
А що до простих знайомих... У мене не самий кращій досвід спілкування у минулому, багато з ким не підтримую зв'язків, бо війна розділила з тими, хто по іншу сторону кордону. Тому мені чхати чи бачать вони мої робити чи ні, всеодно нашу мову не зрозуміють.
Raina Crow, Розумію, як важливо відчувати підтримку, особливо від близьких, і як це може вплинути на мотивацію. Проте ваше рішення писати без очікувань — це великий крок до внутрішньої свободи і справжнього самовираження. Творіть, пишіть і не зупиняйтеся.)))
Дуже цікаве питання, на мою думку)))
Чесно кажучи, коли починала, то ніхто з рідних про це й не знав. Згодом, звісно, всі в родині дізналися, що я виявляється пишу:)
А щодо інших, то я й досі намагаюся приховувати це. Ммм, може, більш всього боюся реакції інших, адже не завжди хочеться розказувати про своє хобі, коли ти ще не дуже в ньому орієнтуєшся.
Наприклад, в навчальному закладі недавно був конкурс оповідок, і щось на кшталт літераторського вечору. То подруга в мене питала, чи я пишу щось ще, але я просто відказала, що як таких творів немає, буває за настроєм можу трохи пописати.
Короче, поки з цим є складнощі)))
Віка Лукашук, Дякую ❤️, Нехай так і буде
Коли я сіла писати першу книгу, то довго не говорила що я роблю. Потім поверхностно розповіла про це мамі. Потім знала вже вся родина. Іноді, читаю їм, але більше розповідаю, не вдаючись у деталі.
Очікую той день, коли вони скажуть те, що казали в інших випадках, але це вже не важливо.
Світлана Романюк, Дякую
От ви написали через і: "ділитеся кожним досягненням і отримуєте підтримку від своїх рідних? ". Бо насправді поділитися - зовсім не означає отримати підтримку. Ви не робите нічого сороміцького або такого, за що саджають в тюрму. Тож нема чого приховувати. І нема чого сподіватись на підтримку. Так само дивно звертати увагу на думку про те, скільки часу ви виділяєте на написання своїх історій. Бо це ваша справа. Ви ж не вказуєте їм, скільки часу виділяти на варіння борщів, рибалку і вияснення, хто не правий в інеті.
Нащо вам дозвіл чи те, що вас похвалить мама або бабуся? Вас мають хвалити читачі. А всіх інших це не має обходити, хоча звісно не можна заборонити рідним пхати носа у ваші писання. І повірте, це обтяжливо і нудно, якщо ваша рідня не є вашою ца або фаховими літературними критиками.
Так що критися сенсу немає. А є сенс одразу пояснити, що ви їх інформуєте, бо в час, який ви приділяєте написанню історій, вас не можна смикати. А їхня думка дуже важлива. І ви її почули, досвідос. Причому досвідос незалежно від того, дають вам дурні поради, критикують чи хвалять)
Рома Аріведерчі, 100 відсотків!
Мої літературні роботи цілком здатні відстояти свою честь самотужки. Через це не маю причин, щоб соромитися їх, а тому не приховував, не приховую, і не збираюся приховувати надалі. Звісно, на кожному перехресті не ору, що я складаю книжки, але коли це доречно, то відверто розповідаю навколишнім.
Сергій Ляховський, Цікаво. Я теж не соромлюсь того, що пишу, але поки що "відкритись " не зможу. Можливо з часом розповім всім, на питання " Чому я така задумлива" ;-))
Про те, що я пишу знають тільки найрідніші й подруга. Вони мене підтримують. Пишу під псевдонімом. Не ділюся ні з ким, щоб не витрачати час на пояснення, які можуть хотіти почути, а ще зберігаю свій "емоційний клімат". Мені хочеться емоційної рівноваги. Якщо критика - то конструктивна, її приймаю, все інше - ні. А на будь-який коментар буде відповідна емоція і не завжди вона може бути позитивна. Це може відвертати від написання твору.
Ніка Цвітан, Конструктивна критика справді допомагає рости, а зайві негативні коментарі можуть лише відволікати. Ваш підхід до захисту свого творчого процесу дуже мудрий, і це дозволить зосередитися на тому, що дійсно важливо — створенні якісних творів. Дякую вам за коментар і увагу.
Спочатку мовчки писала. Але з часом на питання "що робиш" стала відповідати правду - "пишу книгу". Так мої друзі дізнались. Але коли дізнались рідні отримала ріщні реакції. Одні підтримували, інші сміялись, мовляв така велика дівчинка і пише про ельфиків... Але своїх ельфів обрадати не дозволю нікому. І коли закінчила першу книгу і отримала перші відгуки - втерла носа всім!
Світлана Романюк, Дякую)))
Коли тільки починала писати то знала подруга і сестра. Сестра навіть вичитувала тексти першої книги. Потім була велика перерва в творчості. В минулому році повернулася до творчості, про це знає лише чоловік. Навіть ставши комерційним автором не маю бажання розповідати.
В моєму оточенні немає людей які б це зрозуміли. І тим більше немає любителів фентезі, жанру в якому я пишу.
Надія Філіпська, А в моєму оточенні немає любителів, "фентезі" і жанрів "18+" Тож теж нікому не розповідаю.
Вітаю) писала завжди, рідні знали, коли перейшла на більш серйозний рівень (повернення до мрії у січні 2024), то перше оповідання одразу виставила всюди, на всі свої сторінки у соціальних мережах, всім розказала) всі підтримують, не всі розуміють, як цим можна заробляти, але підтримують))) а отримання двох рекордів України у червні змінило думку всіх щодо письменництва)
Ангеліна Александренко, Дякую)))
Вітаю) дійсно цікава тема! У мене виходить якось вибірково: комусь хочеться розказати, комусь - ні) сім'я знає, чоловік - перший читач)
Лілія Зелена, Теж саме. Про моє " хобі" знає тільки сестра і донька. А на роботі колеги часто не розуміють, чому я часто " зависаю" або " втикаю" А у мене в думках цілі світи формуються, завершується сцена, і розвиваються стосунки моїх головних героїв,:-)))18+
Не приховую, але й не ділюся. Деякі вважають це дурницею. Мати мене ніколи особливо не підтримувала.
Олесь Король, Не завжди легко знайти підтримку, навіть у найближчому оточенні. Проте ваша сила в тому, що ви продовжуєте писати, попри різні думки. Важливо пам’ятати, що творчість — це насамперед для вас, це спосіб самовираження та втілення мрій. Мене теж не підтримують, але я надіюсь, що з часом все зміниться
Спочатку знали тільки батьки, але після розповіла друзям та іншим родичам. А вони розповідають про це іншим. Всі на щастя підтримують. А читає мої книги тільки бабуся. Мама та сестра сказали, що їм подобається інший жанр, тому вони мене тільки підтримують, що теж приємно. Сказали "Ми тебе підтримуємо, але читати не будемо"
Вікторія Грош (Rouce), Це прекрасно, що ви маєте таку підтримку від рідних і друзів! Навіть якщо мама та сестра не читають через жанрові вподобання, їхні слова підтримки говорять про щиру любов і повагу до вашої творчості. А бабуся, яка читає ваші книги, — справжній скарб! Вона не лише цінує вашу роботу, а й дає відчуття, що ваша творчість має свого відданого читача. Головне, що ваша творчість знаходить шлях до сердець людей, і з часом, упевнена, коло читачів лише розширюватиметься.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати