Вів'єн шукає собі біди... як завжди

Салю всім! Сподіваюся, у вас усе чудовенько, а осіння депресія десь загубилася дорогою, як і зимова, і літня, і весняна. Бо Віві з Нового Атлантиса ніяк не можна впадати в депресію, хоч якою б вона не була, навіть якщо спекотно-літньою й носила ім'я Кіан, який якраз знову заявився на горизонті й чогось таки від неї хоче (мішок золота й поцілунок у зворотному порядку?). Трошки розкриваємо карти спільного минулого, які тепер чомусь вилазять боком: 

Я примружила очі. 

— Відійди. Краєвид затуляєш. 

Кіан повернув голову й глянув на мене через плече. 

— Сьогодні передбачені опади у вигляді куль. 

— Думаєш, у тебе він не стрілятиме? 

— Поки в нього на прицілі була ти. 

Я відліпилася від стінки й майже влипла носом у його плече — так близько він стояв. Глянула знизу вгору й схилила голову набік. 

— Вирішив погратися в прекрасного принца, визволителя дам у біді? 

На його обличчі зненацька розцвіла задоволена усмішка. 

— Ну, якщо ти так мене називаєш… видається мені, з тобою це скоро стане моєю основною роботою.

Визволителем прекрасних дам з біди Кіана не назвеш (професія не та), але... who knows, who knows, усі з часом змінюються. Запрошую всіх до маленької новинки про шалені перегони, кримінальні штукенції та двох розбишак на шевроле та тойоті, які ніколи не вміли програвати. 

Щиро ваша, S. Evance. 

Телеграмульчик для спілкування на хфілологічні теми, мою писанину в темніших жанрах і взагалі мєми життя.