День троянд. Добірка!

Вітаю, любі читачі і читачки!

Кажуть, що сьогодні день троянд, тому для вас недільна добірка уривків, де мої герої дарували героїням ці квіти❤️

#1❤️

— Що ж, якщо ти вже стільки всього знаєш, допоможеш вибрати букет? — спитав, коли вона договорила.

Від несподіваного прохання Ніла сторопіла, але тоді квапливо відповіла:

— Так, звісно. Ходімо ближче до квітів. К-кому ти обираєш? Чоловіку, жінці?

Дем'ян пройшов за нею ближче до однієї зі стін, під якою вишикувались вази з букетами.

— Дівчині. Вродливій дівчині.

Її погляд потьмянів.

— Це з якогось приводу? Ну, день народження чи інше свято? — спитала і, не чекаючи відповіді, засипала порадами: — Якщо зізнатися у почуттях, то краще за все класика — червоні троянди. Висловити симпатію, наприклад, колезі по роботі чи хорошій знайомій — тоді рожеві півонієвидні троянди. Або ж можна щось більш неформальне, наприклад, еустоми. Ще ось півонії пізні є...

Дем'ян з цікавістю спостерігав, як вона метушилася, дивилася куди завгодно — на квіти, у підлогу, тільки не на нього.

— Ні, це не повинно бути зізнанням у почуттях, — сказав, трохи подумавши. — Швидше, це вияв щирої симпатії. Мм... Можливо, привітання з гарною подією. І трохи натяк на те, що я бажаю продовжити тісне спілкування.

Ніла зовсім поникла, хоч і намагалася говорити привітно й жваво.

— Тоді пропоную збірний букет. Подивися на ці, — вона вказала на букети, які стояли у кутку. — Ось у цьому різнокольоровому — матіоли, півонієвидні троянди і протея. Ще ось цей красивий з білими трояндами, діантусами і еустомами, символізуватиме теплі почуття і платонічну любов.

— Таке однозначно не підходить.

— Тоді глянь на той ніжно-рожевий з трояндами, гортензіями і евкаліптом. Рожеві троянди означають романтичні пориви, ніжність, а гортензії — сердечність.

Дем'ян підняв брови, оглядаючи запропоновані букети. Усі вони були барвисті, яскраві, і кожен красивий по-своєму, попри різні значення.

— Важко вибрати. А тобі який більше подобається?

Ніла подивилася на квіти ще раз і тихо відповіла:

— Я б обрала рожевий.

— Тоді нехай буде він.

Вона кивнула і дістала букет. Одразу простягнула його Дем'яну. Композиція із квітів двох ніжних відтінків рожевого, розбавлених темно-зеленим евкаліптовим листям, так і притягувала погляд. Нілі хотілося б, щоб хтось колись подарував і їй такий букет, але мабуть її доля — вирощувати чи продавати квіти, а не отримувати у подарунок. Хотіла знати, кому Дем'ян зібрався дарувати квіти, але вирішила, що не має права питати, якщо він сам не ділиться подробицями.

Вони попрямували до каси, і Ніла запитала у Насті, чи може сама розрахувати покупця. Настя ствердно кивнула, продовжуючи у своєму кутку чаклувати над букетом.

Дем'ян розраховувався карткою. На його вустах грала бешкетна усмішка, коли спостерігав, як Ніла все хмурнішала і хмурнішала.

— Ось твій чек, — сказала, так і не дивлячись на нього.

— Дякую. А це тобі. Вітаю з першою роботою!

Він простягнув їй щойно куплені квіти. Ніла застигла, округлила очі і одразу знітилася від його поблажливого, але з легким докором погляду.

— Ц-це мені?

— А ти думала, кому?

Читайте книгу тут.

#2❤️

— Вітаю в нашому майбутньому домі! Радий нарешті познайомитися, Діано.

Дівчина кліпала великими нафарбованими віями. Навіть не звернула уваги на букет, розглядала свого нареченого.

— Вау! Тобто… Звісно, так. Я теж рада. Ти ще симпатичніший, ніж в інсті! А-а, нарешті-нарешті ми познайомились!

Вона жбурнула букет на найближче крісло і кинулася на шию своєму нареченому. Тадей лише встиг відвести руку з другим букетом. Здійняв брови з подиву від такої емоційної реакції і нарешті побачив другу гостю.

Гаїна тупцяла за кілька кроків. Опустивши голову, розглядала хатні капці. Темно-каштанове волосся закривало половину її обличчя, але та половина, що залишалась на видноті, здалася Тадею вельми миленькою.

— А ти, мабуть, Гаїна? — спитав він, так і стоячи обліплений Діаною.

— Так, привіт. Приємно познайомитись.

Гаїна звела на нього темно-карі очі. Приязно усміхнулась, але волосся не прибрала, й далі стояла в напіввидноті.

Діані нарешті довелося відлипнути від нареченого. Вона відпустила Тадея, і він підійшов до Гаїни. Простягнув букет білих троянд.

— Це тобі. Вітаю в Україні.

— Дякую. Дуже гарні.

Вона обійняла букет обома руками і піднесла до лиця. Примружилась, вткнувшись носом у квіти, і Тадей на кілька секунд задивився.

— Це перші квіти, які подарували моїй сестрі. Якщо не рахувати квіти від тата, — зауважила Діана. Вхопивши свій букет, стала поруч з Гаїною і начебто жартівливо штурхнула її ліктем. — Правда ж, чудовий у мене наречений? Хто б тобі ще подарував квіти?

Читайте книгу тут.

#3❤️

Богдан заїхав у цілодобовий супермаркет, до банкомату, ще у справах. Петляючи вулицями ранкового Мукачево, він звернув увагу на вітрину квіткового магазину обабіч дороги. Магазин якраз відкривався, флористка розставляла у вітрині троянди різних кольорів. Йому раптом захотілося подарувати букет Марійці. От просто захотілося. Може, то була погана ідея, враховуючи, що між ними все йшло до фіналу, але хай там як, вона досі його дружина. Ніде не написано, що не можна подарувати квіти дружині, яка зібралася з тобою розлучатися. Тому він припаркувався біля тротуару, й за кілька хвилин вийшов з квіткового магазину зі здоровенним букетом троянд насиченого рожевого кольору.

Коли приїхав додому, Марійка вже прокинулась. Готувала на кухні сніданок, щось тихенько наспівувала.

— Як спалося?

Богдан зупинився у дверях, і вона повернулася на його голос.

— Добре. Дякую за беруші.

Її погляд зупинився на квітах.

— Це тобі. — Богдан підійшов ближче і простягнув їй букет. — Побачив у вітрині і захотів тобі подарувати.

— Ти думав, що цим мене розчулиш і я передумаю?

Вона глипнула на нього спідлоба, але голос звучав далеко не так вороже, як хотіла б. Квіти справді були гарними.

— Не думав. Це просто квіти, які нічого не означають крім того, що мені приємно дарувати тобі квіти.

— Дякую. — Марійка нарешті взяла букет. — Я ще не встигла приготувати сніданок… Зачекаєш?

Читайте книгу тут.

#4❤️

— Дякую, друже. А для Меланії що взяти?

— Чорний шоколад і білі квіти.

— Буде виконано.

— Тебе підкинути?

— Ні, поїду на своїй, — Ярема всміхнувся. Вже хотів виходити, але затримався, плеснув Артема по плечу і додав: — Усе буде добре. Ми швидко переживемо це весілля. Спробую вмовити діда, щоб він нічого глобального не організовував. Може, обійдемося скромною весільною вечерею.

— Ой, не втішай мене, йди вже, — Артем штурхнув друга в плече навзаєм і шепнув: — Ні пуху.

— К чорту.

Ярема вибіг з пляшкою на морозне зимове повітря і підтюпцем подався на підземну парковку по своє авто. За годину мусив бути в Меланії, а ще треба було знайти чорний шоколад і білі квіти, тож виїхав вже.

На щастя, дорогою йому трапився магазин солодощів, у якому був шоколад різних кольорів і ґатунків. Він вибрав коробку цукерок з чорного шоколаду без цукру, а тоді поїхав на пошуки білих квітів. Такі знайшлися в кіоску поруч зі станцією метро. Мила флористка Люба скомпонувала для нього букет з білих троянд і гілочок ялини. Букет виявився гарним, а от флористка, на жаль, заміжньою. Цей, другий, факт засмутив його навіть більше, ніж те, що скоро доведеться одружитися. Все-таки, мабуть, треба знайти дівчину, щоб від нудьги не почати задивлятися на ту, на кого не можна.

Ярема подзвонив у двері дому Меланії хвилина-в-хвилину, рівно в той час, на який його кликали.

— Привіт, — відчинила вона двері так швидко, наче прямо за ними чекала. — Проходь.

Перше, що вловив Яремин нюх, — запах печеного м'яса, який тонким шлейфом тягнувся з кухні. Слух зачепився за скрип дерев'яної підлоги під ногами, коли він переступив поріг. А от зір… Зір сфокусувався на дівчині з усмішкою, як у чарівниці чи мавки. Ніжною, манливою такою усмішкою.

Меланія… Тобто, Меланка, його наречена, стояла у світло-блакитній сукні з дрібною білою вишивкою. Її плечима легко спускалися світлі підкручені локони, а чисті, як заповідні озера, очі були підкреслені тонкими лініями підводки і густо нафарбованими тушшю віями. Гарно.

— Ти красуня, — констатував Ярема, не зізнаючись собі відверто — сказав, бо так треба, чи тому, що просто захотілося.

Він стояв з медовухою і цукерками під пахвою й букетом в руці, вже збирався віддати Меланії подарунки, вона навіть потягнулася по них, але відволік скрип дерев’яних сходів. З другого поверху повільно спускався кволий худорлявий дідусь у супроводі жінки з коротким вишнево-каштановим волоссям, молодшої на добрих два десятки років. На худих плечах діда обвисала вишиванка, вишита білим по білому, а на жінці була вишита червоними маками сукня.

— Що ж ти мені не сказала, що у вас дрескод? — шепнув Ярема. — Я прийшов у светрі.

Меланія тихенько засміялась, відповіла так само тихо:

— Немає ніякого дрескоду. Просто ми так одягаємося на всі свята. Проходь.

Ярема сяк-так роззувся без допомоги рук і, не роздягаючись, пішов назустріч господарям дому.

— Знайомтеся, це Ярема. Яремо, це мій дідусь Кіндрат і Марія Федорівна.

— Дуже приємно.

Він кивнув діду, сконфужено подивився на серйозну непроникну жінку, яка невідомо ким була, і трішки з докором зиркнув на Меланію — могла б попередити, що живе не сама з дідусем.

— Це тобі, — вткнув у руки своїй дівчині цукерки, а з квітами і медовухою подався до Кіндрата і Марії Федорівни. — А це вам.

Жінка явно не очікувала отримати букет. Її очі округлилися на долю секунди, а тоді якось… подобрішали. Бліді щоки порожевіли, наче ожили.

Читайте книгу тут.

Обирайте історію для себе!

***

ЗАМОВИТИ ДРУКОВАНУ КНИГУ В МОЄМУ телеграм-каналі можна тут

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці