Добрий день, мої хороші. 

Запрошую всіх до прочитання моєї новинки про Максима та Юлю. Це третя книга в циклі "Тигри". 

Всі історії самостійні, але читати разом буде цікавіше!

У книзі вас чекає трохи криміналу і таємниці минулого і сьогодення. Головні герої не істинна пара, але пристрасть між ними палає так само яскраво, якби вони були нею.

Його особлива

Анотація:

– У мене є конкуренти, як і у всіх. Але немає слабкого місця, – каже і його погляд упирається у відкриті ділянки шкіри та пропалює.

– Я не зовсім розумію, чого ти хочеш від мене?

– Стань цим слабким місцем. Прикинься моєю при всіх. Зіграй свою роль так переконливо, щоб усі повірили, що між нами дика пристрасть, – випалює на одному диханні, давши можливість фантазії розігратися на повну.

– У мене буде час подумати? – знав би він, яких зусиль мені варто поставити це питання.

– До завтра, – встигаю підвестися зі свого місця. Впевнена, що розмова закінчена, але Максим додає: – Можу скористатися послугами іншої, – пауза, при якій затримую подих і мимоволі стискаю пальці в кулаки. – Але ти ідеально підходиш за всіма пунктами.

Уривок:

– Владе, вона тут… – не домовляю, бридко якось на душі.

Я їй вірив. Та чого приховувати, і зараз вірю. Попри все. Ну не стала б вона так чинити! Чи стала?

– Сядь і не відсвічуй, – роздратовано вимовляє чоловік. – А краще слухай.

– Ти мені пропонуєш слухати стогони та ахи?! – гарчу у відповідь і пориваюся до дверей.

– Я впевнений, що саме їх ти не почуєш! – парирує безкомпромісним тоном.

Застигаємо, дивлячись один одному в очі.

– Думаєш, вона підставна? Весь цей час працювала на Барина?

– Про це думати вже пізно. Я пропонував її пробити, але ти відмовився. А зараз краще й не пробувати, одразу помітять. Раніше треба було думати.

– Вона не могла, – розгублено вимовляю, запевняючи в цьому чи то друга, чи себе.

– Вона могла все! Тільки нам потрібно дізнатися, з якою метою вона співпрацює з ним. Це разова акція чи тривала. Під примусом чи добровільно. Максиме, прошу тебе, дай мені виконати свою роботу. Я бачу, що ти загруз у дівчинці, але зараз треба залишити емоції на потім і слухати.

І якраз, наче на замовлення, у коридорі чути важкі кроки, і ми замовкаємо. Підходимо до дверей і Влад дивиться у вічко, щоб роздивитися чоловіків і заразом дізнатися – до Юлі вони прийшли чи ні.

Судячи з того, що кроки зупинилися, то до моєї квіточки. Моєї! Навіть якщо вона продажна. Але не готовий її відпускати! Якщо вона пов'язана з Вадимом, то прив'яжу до себе міцніше. Переманю.

– Крихітко, ми поспішали як могли. По-звірячому скучили, – вимовляє чоловік, а в мене щось обривається всередині, контроль над звіром стоншується.

Влад штовхає мене на стіну і ліктем упирається в горло, перекриваючи кисень, а поглядом благає заткнутися.

– І я, хлопчики, скучила. Що ви так довго? – ласкаво вимовляє Юля.

Скидаю руку Влада, готовий винести двері сусіднього номера, але він знову перехоплює мене, заламуючи руку за спину. Опираюсь, а він лише шепоче:

– Слухай.

Продовження читати тут