Уривок з есе-післямови  Рей Бредбері до книги "451 градус за Фаренгейтом"

це божевільний світ, і він стане ще божевільнішим, якщо ми дозволимо меншинам — карликам чи велетням, орангутанам чи дельфінам, ядерним фанатикам чи захисникам води, комп’ютерним ентузіастам чи неолуддитам, дурням чи мудрецям — втручатися в естетику. Реальний світ — це поле гри для будь-якої групи, де можна створювати або скасовувати закони. Але кінчик носа моєї книги, моїх оповідань чи поем — це межа, де закінчуються їхні права й починається моя територія, мої правила. Якщо мормонам не подобаються мої п’єси — нехай пишуть власні. Якщо ірландці ненавидять мої дублінські історії — нехай орендують друкарські машинки. Якщо вчителі та редактори шкільних читанок вважають, що мої зуболомні речення ламають їхні молочні зуби — нехай жують черствий пиріг, змочений слабким чаєм їхнього власного безбожного виробництва. ...

...Отже, не ображайте мене своїми планами обезголовлення, відрубування пальців ... для моїх творів. ... Я не ляжу покірно на полицю, випотрошений, щоб стати не-книгою.

Усі ви, судді — назад на трибуни. ...Це моя гра. ..

І ніхто не може мені допомогти. Навіть ви