Про вірші.

Я не вмію писати вірші. 

Я не вмію читати вірші.

Не дано.

Озброївшись такими невміннями, я увів до свого нового роману "Ольвія. Двічі не помирати", персонажа, поета, що супроводжує ГГ та постійно складає і декламує схвальні дифірамби на його честь. А враховуючи, що це часи дохристиянські, а поет грек, тож викладати його устами, віршовані форми для мене виявилось складною задачею. 

Чи впорався я з таким завданням, судити читачеві, але мушу сказати, що мені сподобалось.

До прикладу, перший віршик з першого розділу:

Три дні та три ночі змагався Анафор син Аполлона

Срібнолукого, з Діонісом підступним, сином Зевса самого

Не ухилявся, про милість мріяти навіть не думав Анафор

Могутній. Тільки третього дня, коли сонце свій бік вмокнуло

В сині хвилі Понту гостинного, Анафор спіткнувся ногою

Сильною, правою, захитався герой незрівняний і впав неживий …