Друзі мої, сьогодні на Букнеті з'явилась дуже знакова та важлива глава "Шляху до зірок" - другої книги циклу "Земля-2".

Досі пам'ятаю, як мені непросто було писати цю главу. Адже... Але ні. Жодних спойлерів.

Ми вже на фінішній прямій. Протягом наступних трьох днів завершальні глави побачать світ. Тоді залишиться лише чекати остаточних вражень від читачів, які весь цей час залишалися зі мною. Ох, хвилюючий це момент. Навіть не знаєш, що гірше - гнилі помідори, чи мовчання)

А тим часом продовжимо знайомитись із героями циклу.

Рікардо Гізу - один з найважливіших чоловічих персонажів "Землі-2".

ШІ запропонував багато варіантів бачення цього героя. Обирайте, який більше подобається, чи покладіться на власну уяву.

Рікардо походить із надзвичайно заможної родини. Його батько Альберто був одним із найбагатших людей Бразилії. Рікардів тато, такий собі Ілон Маск своєї епохи, власне, і заснував корпорацію "Терра Нова". Без надзвичайної харизми та маркетингових здібностей Альберто амбітні ідеї вчених та інженерів, які міркували над можливістю існування "Землі-2", потенційно життєпридатної планети у системі Тау Кита, певно, померли б, ледь народившись. Та він якимось дивом зумів залучити колосальні інвестиції і пожертви у високоризиковий проєкт, що грунтувався головним чином на мріях і припущеннях, та дозволив перетворити теорію у практику.

Задовго до подій роману маленький Рікардо спостерігав, як збудований завдяки його батьку зореліт "Піонер", перший в історії міжзоряний корабель, керований штучіном "Ліам", вирушив у мандри до потенційно життєпридатної планети. Вже тоді Рікардо відчував, що доля усього роду Гізу буде назавжди пов'язана із цим проєктом. 

В ультратехнологічному світі майбутнього народитися у надзаможній родині означало, що тебе змалку виховують, модифікують та калібрують як справжню постлюдину. Можливості такого Homo Deus виходять далеко за межі, якими нас наділила природа, а кордон між людським мозком і його синтетичними підсилювачами практично зникає.

Рікардо та його сестра Марія були буквально створені, щоб колись керувати батьківською бізнес-імперією. Та доля подарувала їм шанс, про який вони не просили - розпочати усе практично з нуля.

На очах ще юного Рікардо "Терра Нова" зазнала краху на тлі несподіваної втрати зв'язку із "Піонером" задовго до досягнення ним цілі польоту. Одержимий проєктом, батько до останнього відмовлявся визнати поразку. Він силувався врятувати корпорацію, аж поки не довів їхню сім'ю до повного банкрутства. А тоді - геть неочікувано для такої сильної особистості наклав на себе руки, залишивши звиклих до розкоші дружину та дітей наодинці з горем та боргами. 

На час, коли Рікардо вперше з'являється на сторінках "Погляду на зорі" - та складна і трагічна сторінка історії його сім'ї давно у минулому. Чоловікові - дещо за сорок. Він - у розквіті сил, і вже зумів практично повністю відновити сімейний капітал. 

Рікардо видається копією батька - кмітливий, непохитно впевнений у собі, зухвало рішучий та безмежно амбітний. Він випромінює розум, силу та кипучу енергію, яким тяжко опиратися. Коли він  чогось хоче - то знаходить спосіб отримати це. А якщо на шляху до жаданої мети доведеться подолати суперників - чоловік радо розітре їх на порох. Неважливо, єзуїтськими хитрощами, витонченими стратегічними маневрами, чи грубою силою влади, грошей і впливу. Він ще й отримає неповторне азартне задоволення від запеклої боротьби та власного тріумфу.

Іншого Рікардо знають лише близькі - мати, та молодша сестра, Марія, його "права рука" у  корпоративній імперії Гізу. Зворушливі сімейні світлини на столі мільярдера видаються дивовижною сентиментальністю для "акули-мегалодона" великого бізнесу. Чи має Рікардо прихований шар особистості, який разюче відрізняється від видимого публіці? Яка він людина насправді?

Думаю, у читача, як і у головної героїні, Саші Тернер, відповідь на це питання буде неоднозначною, і неодноразово змінюватиметься. Часом здається, що его Рікардо не має меж, а марнославство і владолюбство є наріжним каменем його натури. Інколи - бачиш у ньому мрійника, візіонера, яким рухають мотиви набагато більш особисті і менш раціональні, аніж здається. Іноді ж починаєш підозрювати ще щось. Щось важливе, велике, тривожне, що постійно вислизає з уваги.

Прочитайте "Погляд на зорі" та "Шлях до зірок" - і, думаю, ви полюбите або зненавидете Рікардо, але навряд чи залишетесь до нього байдужими.