Легенди "Відьми та Декана": Маере
Привіт, любі читачі!
Продовження "Відьми та Декана" вже на Букнеті! Заходьте, читайте, коментуйте, буду щиро рада!
А від мене чергова легенда.
“В серці Європи у двадцять першому столітті досі є місце старим забобонам. Сорокарічна жителька Траєктума, до речі, з вищою освітою, запросила додому шарлатана, який називав себе знахарем. У жінки довгий час хворіла тринадцятирічна донька. Діагноз лікарів матір не влаштував, тому вона звернулася за допомогою до так званого “народного цілителя”. Той переконав жінку, що в її доньку вселилася Маере, зла примара, яка душить жертву ночами і п'є життя.
Маере або ж Мара є, мабуть, у всіх європейських релігіях. Власне, це навіть не примара і не дух, а така собі зла субстанція. Вона не могла сама напасти на людину чи вселитися в неї, Маеру насилали ненависники. Одержимі марою хворіли, втрачали статки, руйнувалися їх родини.
Назва істоти походить від прагерманського *marōn, а далі слово простежується до протоіндоєвропейського кореня *mer-, що асоціюється з придушенням, гнобленням. І дійсно, нічні кошмари часто повязують з задухою, придушенням жертви. Впізнаєте корінь нашого "кошмару"?
А ще цікаво, що в нідерландській, французькій, норвезькій та інших мовах споріденим словом називаються кобили чи процес їзди на конях. А норвезькою та данською мовами кошмар перекладається як «їзда на кобилі». Відразу згадується наша приказка "рябої кобили сон".
Ось, наприклад, дуже популярне зображення уособлення Маери - нічного кошмару кисті Генріха Фюслі, 1781.
Ось які казки розповідають про Маеру голандці.
❤️
У селі Алверінген знахаря викликали до однієї жінки, одержимої Маере. Знахар взяв трохи сухого піску, вимовив певні слова і кинув пісок на вітер, а потім обсипав піском усе навколо, кожен куточок. Як тільки він це зробив, у кімнаті з'явилася жінка, яку ніхто раніше не бачив і приходу якої ніхто не помітив. Вона швидко відчинила двері і зникла. "Це була твоя маера, – сказав знахар. — Вона не скоро повернеться, бо позначена пісчинкою".
❤️
Колись у Льєжі було багато людей, які за своїм бажанням могли наслати Маере. Щоб цього не сталося, городяни платили їм і отримували пляшку. У цю пляшку треба було наливати власну сечу, поставити на сонце, а потім принести чаклуну. Той ніс пляшку до водойми, повертався спиною до води і кидав пляшку через голову у воду.
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСкільки в нас всіх спільного, варто тільки міфологію копнути)
Наталка Черешня, Та в мене й зуби позводить від такої кількості меду))) Краще ложечкою, по-скромному))
А я завжди, як чула слово "Мара" уявляла якусь гарну жіночку, за зовнішністю якої ховається лихо, а воно і по картинкам виявляється лихо))
Юлія Міхаліна, Це в мене профдеформація))
От якби ці міфи та відомості про істот трошки в книжку всунути! Хоч трошки. Хоч речення. Хоч десь там слово та словом :)
Бо ж це реально дуже цікаво!
Наталка Черешня, Вангую!
От люблю я оці твої блоги з міфами та легендами :) Моторошно і цікаво, втім як завжди)
Вірджинія Хоуп, (Страшним голосом)
Бу!
Бр-р-р!
Чомусь згадався дитячій віршик про снігову бабу:
"... Зробим очі чорнії, рот і ніс червонії, буде, як мара.
День і ніч стоятиме, вовка відганятиме з нашого двора"...
Оксана Зіентек, В Голандії з піском проблем немає, а от з маком... ))
Оу, саме на ніч те, що треба))) Дякую)))
Анні Ксандр, Я постараюся ;)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати