Сьогодні хочу розповісти враження від роману Юліанни Бойлук "Кохання (не) забути. Заручені долею".

Це історія, просякнена щирістю, емоціями і пристрастю. Гумор сплітається з напруженим сюжетом, а несподівані повороти манять відкрити наступну сторінку. Я з насолодою слідкую за цією історією і точно можу порадити її своїм читачам.

Ярослава - смілива, впевнена в собі і цілеспрямована дівчина. Вона мріє про власний бізнес і знає, як ним управляти.

Денис - її хлопець вже як 5 років. Справжній романтик, який звик підкорюватися своїй дівчині. Вона надавала йому сили, а він їй - можливість бути слабкою.

І все ніби було ідеально.

Але бізнес, який вони відкриють на кошти батька Дена, став причиною сутичок. Ден забажав вийти з тіні коханої, а вона не вміла здавати позиції. Хто вийде переможцем з цієї битви і що стане з їхніми стосунками? Хто вони одне одному - наречені, коханці, партнери чи лише друзі? Який шлях вони оберуть? І чи зможуть бути разом?

Я з радістю рекомендую цю книгу до прочитання всім своїм читачам, які люблять небанальні історії, несподівані повороти, геть не платонічне кохання, гумор і драму. 

Книга  “Кохання (не) забути. Заручені долею”:

Анотація:

Наші стосунки, які розпочалися на першому курсі універу, здавалися нам міцнішими за кригу. Коли ми вирішили побратися, ні крихти не сумнівалися в своєму рішенні. А потім все полетіло шкереберть. Скасовані заручини. Розбиті мрії. Спільний бізнес. І обіцянка ніколи не згадувати про минуле. Тепер ми лише шеф і його перша заступниця. Забути наше пристрасне кохання можна, правда ж? Але що, як ми заручені самою долею?

Уривок для зацікавлення:

— Привіт, — хоч намагалася здатися веселою, нічого не виходило. То й не буду старатися. — Чому ти тут?

— Привіт. Я хотів у тебе дізнатися, чи ти не проти... Ну, щодо мене і Лілі, — його голос звучав схвильовано. Втім, він і виглядав таким. А мене охопила хвиля ще гіршого розпачу і болю. Здалося, це просто якась насмішка. Знущання. Персональний вид катувань.

— Чому я маю бути проти? Ти вільний, — в мене зараз зупиниться серце. І хай би. Це просто нестерпно.

— Просто я хочу переконатися. Щоб не було непорозумінь і образ, як минулого разу. 

— Це непрофесійно. Ми ж лише колеги і друзі. Які образи? — здавалося, неволею прозвучало таки з сарказмом.

— Яро, я зараз не про професійність. Якщо ти проти, то я... 

— Дене, чого ти від мене хочеш? Нащо ти прийшов насправді? Щоб спитати в мене, чи щаслива я, що хлопець, якого кохаю, в черговий раз знайшов мені заміну? Безмежно щаслива! Ти вирішив добити мене? — сльози врешті з'явиличя на повіках, але я миттю проковтнула їх, не бажаючи здаватися слабкою.

— Яро, я ж лише... Хвилююся за тебе. Ми разом вирішили так, але це все... Важко дуже, — він теж нервував, але мені зараз було чхати на його почуття.

— Я прекрасно знаю, що ми вирішили. І я намагаюся вести себе відповідно. І мені це вдається, поки ти не починаєш дитячий садок! А зараз іди, Дене! Просто йди звідси. На тебе чекає Ліля. Побачимося на роботі, — я закрила двері перед його носом і крізь сльози дивилася у вічко. Він ще кілька хвилин стояв перед моєю квартирою, ніби збираючись знову натиснути на дзвінок. Але не зробивши цього, пішов геть. 

Клятий День Закоханих.

читати книгу

Також нагадую, що на букнеті йде викладка нашого з Марʼяною Долею роману "Фантазії мого президента", книга оновлюється щодня о 21.00~. Приєднуйтесь, буде гаряче!

Крім того, вже в понеділок, 27.02, стартує наша чергова новинка-експеримент! Пропоную вам атмосферну картинку, яка має трохи підказати, про що ж буде наша новиночка =)) 

КАРТИНКА:

Можете до речі спробувати повідгадувати деталі під постом =)) Цікаво, хто буде ближче за всіх...)) 

Дякуємо вам за підтримку, любимо вас)