Мої секретики #флешмоб від Каміли Дані

Всім привіт!

Зі святом вас, любі!

Не витримала й вирішила сьогодні написати цей флещмоб, хоча думала, що зроблю це пізніше. ені цікаво розповісти Вам трішки про себе, хоча... можливо не всім буде цікаво чи до душі, не знаю, але думаю, що багатьом сподобається.

Можливо, моє життя банальне й більшість людей так живуть й відчували подібне, але мені інколи здається, що в чомусь мене воно випробовує, інколи навіть занадто. Не буду занадто поглиблюватися, але відкрию для вас часточку своєї душі. 

От бувало, думаю у багатьох, так, що хочеться відкритися, але нікому. Тому я вирішила поділитися з вами, хоч в чомусь знайти розраду.

Ні, в мене є знайомі з якими б я залюбки поспілкувалася, але мені соромно, боюся, що осудять та не зрозуміють. Хоча я не з боязких, але... інколи залежу від думки оточення.

Отже, спочатку...

Я народилася в Україні, не великому, але розвинутому шахтарському містечку Стаханов Луганської області.

За плечима маю 31 прожитий рік життя й певний досвід, про який майже не жалкую.

По гороскопу Скорпіон й, хоч не завжди вірю в слова зірок, але я дуже схожа на опис цього знаку зодіака (запальна, вибухаю з пів слова й звісно, ніяк без мрій)

З дитинства фантазувала. Пам'ятаю, як ввечорі лягала спати й думала, думала: про те, як святкуватиму День Народження, про те, як піду з друзями гуляти й як пройде наш день, про перше кохання, котрого не мала в свої, років сім, здається. І от так скільки себе пам'ятаю, про будинок, сім'ю, майже кожен свій день хотіла побачити наперед, запланувати його.

Впевнена, що саме це й підштовхнуло мене до написання книг. Першу книгу написала в 13 років, це був роман. Я в той час захопилася романами російської письменниці Юлії Шилової й спостерігаючи за її творчостю вирішила зробити щось подібне. Перечитала її всі книги й навіть зараз шукаю її в книжкових магазинах.

Писала я рік, в звичайних зошитах, але потім припинила це робити, бо в мою сім'ю прийшло розлучення батьків.

Тоді мама мене забрала з рідного міста й увезла до Києва((( Чесно кажучи, досі інколи їй пригадую це, бо для мене це було боляче. Хоча на родині залишився гарний будинок. В КИєві ж довелося жити з бабусею, котра мене майже й виховала, бо мама переїхала до гуртожитку, а бабуся не дозволила мене забрати.

Але завдяки цьому я втілила у життя своє заповітне бажання, навчання на провідника. Мене з початкових класів хрещенний прозвав Віркою Сердючкою, провідницею, бо я такаж непосидюча, говірка й мала російсько-українську (суржика) мову. Все життя постійно мама возила мене до Києва на потязі, в Одессу й Росію. Я пам'ятаю, як стояла на пероні й казала, що буду провідником, хоча затуляла вуха коли потяг наближався й свистів)))

Знаєте, й знову я отримала певний подарунок від долі. В свої п'ятнадцяять забула про дитячу мрію. В Києві майже не мала друзів, бо так вийшло, що через мій щирий характер та відверту поведінку мене не сприймали у школі. Я постійно з кимось сварилася, билася й ледь її закінчила.

Отож закінчуючи дев'ятий клас знайомлюся з хлопцем, котрий проходив повз маминої роботи й підійшов до неї привітатися. Мама нас познайомила й ледь не змусила хлопця погуляти зі мною))) Виявилося, що він навячається в Києвському училищі на машиніста й він повідомив мені, що там є провідник. 

Здала документи, почала жити в гуртожитку... ой, а тут купа нових та нових історій, котрі я можливо втілю в життя на сторінках книги.

Впевнена була, що далі піду навчатися на хіміка, бо мене моя викладачка хотіла влаштувати в університет й в самий останній момент, під час складання ЗНО, познайомилася з ректором іншого університету й вона запросила мене до іншого університету, він був приватним, але завдяки своєму батьку я пішла туди навчатися на економіста(зараз про це шкодую, бо даремно витратили купу грошей, адже жодного дня не попрацювала на цій посаді).

Життя склалося так, що я повернулася на родину. Хоча в Києві встала непогано на ноги. 

І от проживши рік в Стаханові почалося АТО((( До останнього не вірила в те, що дійде до глобального, але... Заради дитини довелося їхати звідти, щоб не наражати її на небезпеку. 

І тепер я в Дніпрі. Тут чудово, але... хоч моє рідне місто не зовсім пригодне до життя, все одно туди тягне. Й я рік виходила зі стресу й досі хочу туди. Ой, ну я не жалкую, що так сталося.

Тут я знайшла себе. Отримала третю освіту й зараз працюю з дітками, вихователем в дитячому садку. Моя подруга каже, що я знайшла себе. Я тепер живу цією роботою й вона розкрила в мені багато прихованих талантів))) Хоча, інколи я воюю й кажу, що все дістало))) Але з дітками весело й я, маючи трішки божевільний характер, зношу кришу разом з дітьми. Певно це не серйозно, але діткам подобається й інколи я влаштовую їм день дурощів в котрому залюбки приймаю участь.

Ой, щось мене понесло)))) Зараз напишу про книги.

Першу книгу "Щоденник бізнесмена" написала, бо було сумно. Нізким поговорити й взагалі все дістало. Історія Віктора прийшла сама собою. Хотілося показати, що чоловіки також страждають, що проблема в стосунках через не вміння розмовляти, відкривати серце. До речі, про цю книгу є окремий блог Що яхотіла передати в історії Віктора

Другу книга "Така як я" є продовденням історії Віктора, адже я не могла залишити свого героя без коханої.

"Золота клітка" історія коханої Віктора, бо надто вже таємниць ця дівчна несла зо собою.

"Пристрасть чи любов" з'явилася з мого особистого досвіду. Вона в чомусь є автобіаграфічною, бо деякі моменти писалися з того, що пережила я. Здається, на підсвіломому рівні, зробила героїню ідентичною собі. Писала цю книгу майже цілодобово, а коли читала й бачила себе, то хотіла видалити, а потім... не змогла. Це моя душа, мій внутрішній світ і писала я її на автоматі, майже не вдумуючись. Тож її писати мене вело щось невідоме, щось невидиме керувало мною.

"Афродіта - народжена Смертю" котру написала за пропозицією Роми Аревідерчі. Він блог писав про історії котрі давно завалялися десь у шафі. Цієї історії ніде не біло, але вона сиділа давно в мене в голові й я вирішила почати писати.

За нею написала конкурсну книгу "Квітка незліченних таємниць". завжди хотіла знайти папороть, а ще й у мами в цей день День Народження, от так і виникла ця історія. 

На День Матері написала невеличку розповідь про відносини між мамами та дітьми "Матуся", такий собі крик души.

Історію Ліни в романі "Незаймана" дропомогла створити Asteriya. Точніше її обкладинка. Побачила ту одежинку й одразу в голові виникла ця дівчина й назва. 

От така невелика історія мого життя. Хоча стільки всього хотіла розповісти, але всього треба потрошку. Можливо, колись ще напишу.

Якщо вам цікаво й щось залишилось невідомим, чи не зрозумілим, то питайте в коментарях й думаю, зможу відповісти.

Щиро Ваша Натіко Маер (NAtiKO)

Успіхів всім нам й легких, не надто тернистих шляхів до своїх мрій. 

Вдячна Вам за увагу!