Про продовження "Двох Сестер" і не тільки...

Так, зараз знову буде багато тексту, і , за традицією - дещо корисне для авторів від мене на солодке.

Почну з виправдань. Ми похворіли. Моя мама після нового року захворіла на коронавірус. І я лишилась з малим синочком (1,4) рочки буквально сама (чоловік працює в іншому місті і приїжджає на вихідні). А через тиждень захворів малий. На щастя не корона - аналіз був негативний. Лікарі підозрювали пневмонію, лікували антибіотиком. Зараз нарешті все добре, всі здорові. І я відчуваю, що от-от знову зможу писати. Так, я не могла повернутись до жодного зі своїх текстів протягом останніх двох тижнів. І це сильно давило на мене разом із усіма моментами під назвою "вджобувати" мамою 24/7. У такі моменти з'являється такий собі блок, і ти навіть дивитись у бік текстового редактора не можеш. Дяка моїм героям, що досі мене терплять... 

З цього приводу я дещо закинула "Двох сестер". Допишуться коли допишуться. У мене є матеріалу на три-чоири глави. Однак не бачу сенсу їх публікувати, не прописавши фінал. Тож доведеться деякий час на них почекати.

Дякую всім, хто читав і коментував мої тексти протягом моєї відсутності.

Також, якщо все буде добре, днями почну роботу над одним цікавим текстом, ще й не звичних для мене жанрів. Аж самій цікаво, що з того вийде. Бо початок ефектний, аж сама у шоці... Так, протягом цих тижнів я його таки зпромоглачя написати - було у мене короткочасне "просвітлення".))

А тепер обіцяне вище й корисне. Трошки порад з власного досвіду:

1. Коли варто вичитувати та редагувати текст?

* Коли він буде повністю дописаний, проте далеко не одразу після його завершення. Оптимально - відкласти текст на той час, коли ви повністю його забудете. І лише тоді повернутись до нього. Так ви зможете побачити всі косяки і помилки. Цю пораду я свого часу підгледіла у книжці Стівена Кінга "Я автор". І от уже скільки років вона мені допомагає! Взагалі та книжка - буквально скарбничка для автора. 

2. Навіщо мені редагувати, це ж робота редактора?

* У цих словах, звісно, є доля правди. Однак поставимо себе на місце того нещасного редактора, що буде змушений розгрібати оте все... Я би погодилась хіба за дуже великі гроші, і то далеко не кожен текст так редагувати. 

Свого часу я редагувала один переклад з англійської українською, текст був художній. Я, лікар за фахом, не маючий профільної філологічної чи мовознавчої освіти (не питайте як я туди втрапила); я, диванний вдомазрощений філог - матюкала перекладача за кожне друге речення. Бо по-перше, гуло-переклад це зло; по-друге мені доводилося самій порівнювати переклад і оригінал, і зі словниками оте все перекладати. Бо моя англійська на рівні - замовити каву собі зможу, і це мій максимум. І так, жодного натяку на коректуру там не було. О, ви не уявляєте як я тоді підтягнула свої редакторські, коректорські, мовознавчі і словникошукацькі навички. Особливо останні. Бо під кінець хотілося того горе перекладача трошки потицяти пичкою у той текст із фразою "хто це зробив".  А професійним редакторам важче. Вони у чистому й дуже вичитаному тексті купу помилок бачать з-пів оберта. Бідні редактори, складна у них робота... 

3. Як писати про те, чого я не знаю?

* Завжди перевіряйте інформацію про те, що ви пишете. Завжди! Не встидайтесь запитувати в експертів. Я так одного разу, коли прописувала лонгбоу (довгий лук) - зписалась у фейсбуці з одним клубом лучників і довго мучила їх запитаннями у приват. А моє оповідання "воїн у білому халаті" отрималр від знайомого хірурга дві сторінки правок - і то лише сцени у операційній. А я до того випадку думала, що працюючи поряд з хірургами, я все знаю про їхню роботу. Як же гучно летіла корона з моєї голови!

На диво дуже багато людей щиро діляться досвідом, коли кмжеш, що пишеш про це книжку. Також інформацію можна просто нагуглити. Але бронь боже вас користуватись вікіпедію і їй подібним ресурсами. Пояснювати за цю тему я тут зараз не буду. Можливо у одному із наступних блогів.... 

Думаю, на сьогодні досить.

Бажаю гарного настрою і щоби такі от пимьменницькі блоки вас оминули.

П.м.: Знаю, що заміжній пані ще й у 30+ носити віночок не по канону, та от схотілося днями вдіти. Молодість згадати, та й таке...

П.п.м: Якщо накидаєте мені запитань з письменницьких технічних моментів, напишу відповіді на них у наступному блозі.