Варварство середньовіччя... "Гра не за правилами"

А ви знали?

У тьмяно освітлених покоях величаво стояли мовчазні постаті, наче судді, що мали право визначати чужу долю. Кожен рух здавався тягучим, мов ритуал, кожен подих – загостреним, як лезо.

Особистий лікар князя Фрідріха неквапливо підійшов до ліжка княжни. Колінами упершись в дерев'яну царгу, Волтер строгим поглядом з непроникним обличчям зацікавлено вдивлявся в чарівливе личко юної Анни, немов демон, посланий з пекла для покарання невиправних злочинців, якого викликали для встановлення істини.

Анна ж нерухомо лежала на білосніжних лляних простирадлах, ледве дихаючи, із сум’яттям у серці, але з непохитним поглядом, як наказав Нестор. Худорлява тінь довгов’язого чоловіка, що схилився над ложем княжни, здавалася ще довшою в тьмяному світлі кімнати.

– Ваша Високосте, – промовив він тихо, але твердо. – Я зобов’язаний виконати свій обов’язок і оглянути Вас.

Анна не зронила жодного слова у відповідь, покірно прикривши повіки. Її довгі вії ледь здригнулися, смиренно погоджуючись із невідворотністю цього моменту. Насторожена тиша нависла над присутніми, як непроникна завіса, відділяючи тонку грань між двома світами – світом честі та світом сорому, яку невідомо хто, коли та за яким правом встановив. А найголовніше – навіщо? Всі ж порушують. Ба може знайдуться святі? Чомусь дуже-е-е сумнівно! Однак, світ часто жорстокий, дивний, незрозумілий, алогічний…

Волтер нахилився нижче. Холод його пальців обережно торкнувся щиколоток княжни. Вона ледь помітно здригнулася від колючого холоду тонких пальців, заціпенівши в напрузі нестерпного очікування вироку, але зовні виглядала спокійною, як велів Нестор. 

Атмосфера в покоях загострилася. Кімната залишалася у важкій тиші. Кожен подих, кожен жест видавався навмисне повільним.

Рухи Волтера були точними й методичними. Він рішуче  бережно виставив ноги Анни так, як потрібно було для огляду, а потім м'яко підняв низ її сукні, відкриваючи доступ до тіла. Руки лікаря князя Фрідріха працювали спокійно й упевнено, хоча весь огляд був скоріше формальністю. Він це знав, як і Нестор, що стояв по інший бік ліжка, підтримуючи свою пані лише стриманим, але впевненим поглядом, стиснувши кулаки від безпорадності. Позбавити Анну від цього варварства, не викликавши підозри, він не міг, тому подумки вибачався. 

Анна вловила той погляд з самого початку і була вдячна. Та все ж процедура була настільки принизливою й  огидною, що їй хотілося просто сховатися, прикривши повіки, щоб не бачити. Бо не відчувати не було змоги – тіло протестувало, соромлячись чужих холодних рук, очей, дотиків, вкриваючись сиротами. Нестор чудово це розумів, але зробити ще більше для княжни, ніж він уже зробив, могло бути собі дорожче. Тому зупинити це дикунство не ризикнув. Надто прискіпливо й відповідально ставилися до цього ритуалу в князівстві Ольборгів, охороняючи чистоту крові княжого роду.

Дві знатні дами, старші жінки з впливових родин, спостерігали за всім осторонь, мовчазні свідки дійства. Їхні строгі обличчя не виказували жодних емоцій, але вони знали, що мають доповісти своєму князю правду. Беата, вірна служниця княжни, стояла поруч з ліжком, намагаючись поглядом заспокоїти свою пані.

Волтер же, затиснутий в лещата  жорсткої домовленості з колишнім вчителем Раймондом, який свого часу врятував йому життя, але саме з того моменту тримав його на гачку  непоказною, небезпечною тайною, не мав вибору. Тому насправді не проводив реального огляду, а лиш створював видимість. 

Дізнатись всю правду до кінця – не хотів. Бо як житиме з брехнею на вустах все життя, не розумів. Брехати Фрідріху свідомо навряд чи зможе. От зумисне й вирішив залишитись в невіданні – хиткому, непевному не до кінця з’ясовуючи істину. 

Сумнівне виправдання навіть для лицаря, не те щоб особистого духівника та лікаря самого Фрідріха Ольборга. А там було ще й набагато більше…

Проте, Волтер добре пам’ятав ту ніч в таверні, коли він і Раймонд-Нестор тривало обговорювали цю делікатну справу. Точніше ультиматум Нестора і дану згоду. Тому його завдання зараз було лише виконати ритуал, щоб всі присутні почули потрібний Нестору та Анні результат. І Волтер бездоганно впорався, не доколупуючись до суті і не з’ясовуючи істини. Не вивергаючи чужу правду на-гора, він не ризикував розкриттям своєї… 

Руки лікаря обережно завершили огляд, опустивши плаття княжни, цнотливо закриваючи навіть щиколотки. І він підвівся, рівно й спокійно доповідаючи:

– Все добре. Княжна є цнотливою.

Волтер нахилив голову, обертаючись до присутніх, а тиша, що запала після його слів, була глибокою, як ніч за вікном. Нестор, не зводячи очей з Анни, тихо зітхнув з полегшенням, хоч у висновку Волтера не сумнівався й миті. Беата злегка стиснула плече княжни, підтримуючи її у цей хвилюючий момент. Істини вона не знала. Анна широко відкрила очі. Окинувши переможним поглядом всіх довкола, зависла в очах Нестора, вдячно ледь усміхнувшись. 

Дві знатні дами – мовчазні свідки дійства схвально похитали головами, радо посміхаючись і тихо покинули покої княжни. Нестор кинув задоволений погляд на Волтера. Мить мовчазної розмови – лиш поглядами була промовистішою за слова і пов’язувала їх тайною навіки. Тепер будь-який відступ міг коштувати життя всім трьом і розцінюватись, як зрада. 

Волтер поштиво схилив голову, відкланюючись, та поспішно покинув покої під пильними поглядами, відчуваючи, як  неприємний, дражливий холодок котиться спиною. Тільки-но двері зачинилися, Нестор глянув на Анну. Її очі світилися, а губи беззвучно промовляли коротке:«Дякую!» І цього йому було достатньо.

 

– Анно, мені треба йти. Потрібно залагодити ще деякі важливі справи. А Вам не завадить зігрітися, – турботливо мовив він, помітивши, як княжна все ще злегка здригається, отямлюючись після щойно пережитої процедури. – Я пришлю Матильду з теплим відваром і накажу, аби Вам приготували ванну. Певен, скоро Ви отримаєте звістку від князя. 

– Дякую! – відповіла княжна, намагаючись присісти. Беата, поквапилася допомогти. А вже за мить кутала свою пані в теплу ковдру, обіймаючи за плечі. Нестор, задоволений побаченим, непоспіхом покинув покої княжни. Він знав, що Беата впорається…  

Новину відразу передали камергеру Адаму, який з гідністю передав її далі – князю Фрідріху.

Анна вже допивала теплий трав'яний відвар з медом, а Беата одягала на ноги княжни м'які шкіряні капці, підбиті хутром, як пролунав наполегливий гомінкий стукіт у двері…