"Два життя" - що далі?

Всім привіт!

Кому що приніс святий Миколай? Мені  блокнот і ручку, щоб писати)) Ну а що він міг іще подарувати, коли прийшов серед ночі, щоб покласти щось під подушку, а я не сплю. Новий розділ своєї книги друкую))

А якщо серйозно, то справді вчора написала продовження свого роману  "Два життя". Хто ще не читав, але любить мати уявлення, про що книга - то ось вам коротенький спойлер ( але хто не любить переказу змісту - переходьте прямо до цитати, написаної курсивом, чи взагалі натискайте  ТУТ та читайте саму книгу))

Головні герої - учасники нового шоу "на виживання"  - потрапляють на безлюдний острів. Вони очікували приїзду телевізійників, щоб розпочати зйомки... та так і не дочекалися. Що там сталося - незрозуміло, бо мобільний зв'язок  у цій глушині не ловить. А ще в них немає харчів, тож доводиться швиденько згадувати все, що було відомо про дари природи.

Втім, цю проблему вдалося вирішити, коли вони випадково знайшли старий човен і вирішили перебратися на інший бік озера. Мандрівка пройшла вдало, і, здавалося, до хепі-енду рукою подати. Але насправді не все так просто...Бо ті всі негаразди, що трапилося з ними раніше - то були всього лиш квіточки...

Ну, і за традицією, ось вам цитата з нового розділу:

Коли човен м'яко хитнувся, приставши до берега, і Матвій, що стояв, вгрузаючи в вологому піску, схопився за його борт та підтягнув ближче, щоб їм не довелося стрибати у воду — Ірина все ще не вірила, що той клятий острів лишився позаду. Він був, немов безглуздий сон, коли розумієш всю нереальність того, що відбувається, і сподіваєшся прокинутися, та продовжуєш спати далі.

Але от ти прокинулася, і здивовано роззираєшся навколо, усвідомлюючи — насправді ще нічого не закінчилося. Сон триває далі. 

Мабуть, трохи схожі відчуття опанували зараз кожного із них. Віка, що була разом із нею в човні, сторожко дивилася на темну стіну лісу, що піднімалася прямо за пляжем. Ті, хто вже перебралися на цей бік раніше і встигли більш уважно озирнутися навколо, зберігали дещо приголомшений вигляд.

 — Тепер нам доведеться ночувати під відкритим небом, — проговорив Олег так, немов це відкриття неабияк вразило його.

— Ну, хто бажає повернутися — ще можна це зробити. Щоб Вадику самому не було нудно, — з легким роздратуванням у голосі промовив Нік, роздивляючись свої долоні. Ірина, яка стояла найближче до нього, встигла помітити на його руках великі пухирі, які бувають, коли натреш ноги незручним взуттям. Нік же заробив ці мозолі, коли увесь цей час орудував веслами.

— Нічого такого я не говорив, — огризнувся Олег. — І не треба на мене дивитися, як на ворога народу. 

— Добре, годі сваритися, — Матвій, як завжди, взяв на себе роль миротворця. — Пропоную визначитися з маршрутом.

 Як нам розповідав Макс, потрібно постояти тихо і послухати, чи не почуємо шум транспорту — може, десь поруч є автомобільна траса, чи залізниця. Або село якесь. І тоді будемо просуватися в тому напрямку.

Всі стихли, так що виразно стало чути, як хлюпочуть, набігаючи на берег, маленькі хвильки. Вітер ставав сильнішим, а в долині, понад лісом почав згущуватися туман. Виглядало це все не вельми обнадійливо.

Але як вони не прислухалися, чули лише власне стривожене дихання, плюскіт води та шум вітру у гілках старих сосен. 

 — Здається, я почула, як виє собака. — невпевнено сказала Вікторія.

 — Та звідки тут собака? То вовк, — кинула Неля...

Отже, хто любить трилери, детективи, пригодницькі історії - не лякайтеся другого жанру "сучасний любовний роман")) Сміливо заглядайте СЮДИ))

Приємного вам читання та гарних вихідних!