Флешмоб "Сварка як розділ життя"

Усім привіт, друзі!

*Флешмоб від ШАДІА*

Ось отримала естафету у флешмобі “Сварка як розділ життя” Несподівано, звісно, але ідея цікава. Оскільки у моїх історіях як таких перепалок немає, тому візьму одненький момент із книги “О мій Дан, мій ангел...”. Теж доволі напружений і бентежливий поворот сюжету.

ЕСТАФЕТУ ПЕРЕДАЮ: Анюті Тейлор, Віці Скаттер та Пелін Ерміш. Це буде цікаво, дівчатка♥️

____________

Розділ 1. “Ранок почався не з кави”

***

Схопивши малого, пригорнула його до себе закрила собою і намагалася вивести на тротуар, але хлопчик пручався, дивившись лише на м’яч, що все ще котився попереду. Все сповільнилось, як у режимі “Slow motion”. Машина гналася на нас, а я зрозумівши, що не встигну потягти малого вбік, просто повернула його в іншу сторону, наставивши свою спину. Примружилася, чекаючи на найгірше. Почувся жіночий крик, напевно неуважної матері.

Самозахисний рефлекс спрацював і я виставила руку вперед, захищаючи голову та готуючись до зіткнення…

Але його не сталося. Почувся різкий і страшний звук гальмування, машина зупинилася прямо перед нами, на її капоті утворилася величезна вм’ятина, хоча удару не було.

Я хапала ротом повітря, руки й ноги скажено тремтіли. Малий вже не виривався, а тихо рюмсав у моїх обіймах.

- Джонні! - крикнула якась жінка і побігла до мене. Вона взяла дитину на руки та притиснула до себе, ридаючи.

Тим часом із машини вийшов явно невдоволений молодий чоловік, одягнений у дорогий одяг.

- Ти що зробила, стерво?! Та ти… Це ж...! - кричав він, грізно дивившись то на невідомо як пошкоджену машину, то на мене.

Я не могла прийти до тями, перед очима пронеслося все життя, з яким, на мою думку, довелося б розпрощатися.

- Ти чому мовчиш? Ти мені машину зіпсувала, коза!

Від останнього непристойного звернення мої очі округлилися, що привело мене у шок і напевно у переляк, але і привело мене для тями

- Закрий свого рота! Вона врятувала мою дитину від тебе! - почала захищати мене мати малого.

- Ах ви, жінки! Змовилися чи що?! - грубіян, здавалося, зшаленів.

Він швидко підійшов до матері з дитиною, і готовий був вдарити. Його рука піднялася високо у повітря… Жінка притиснула дитину до себе і повернулася, заховавши чадо за собою.

Я прийнялася підійматися, щоб щось зробити, але не встигла.

- Руки на капот! Поліція! - із натовпу людей, які все знімали на камеру телефонів, вийшов доволі молодий хлопець.

Він миттю опинився біля нас, схопив грубіяна за підняту руку, і завернув її, кинувши того мажора на капот власної машини та прийнявся діставати наручники.

- Боляче! Пусти! - намагався вириватися грубіян.

- Джеймс! Куди ти… - з натовпу вибіг ще один молодик, який уважно обдивлявся ситуацію, його погляд зупинився на грубіяні в наручниках і відразу посерйознішав.

- Тримай його, Мет! - крикнув мій рятівник до напевно свого колеги, він послухався.

Я все ще намагалася піднятися, але не виходило, руки дрижали, а ноги підкошувалися.

- Мем, з вами обома все добре? - рятівник звернувся до нас.

Він підійшов і допоміг встати, я вхопилася за його сильну руку і нарешті була на ногах.

- Ви не поранені? Мем?

- Н…Ні. - з вуст вийшов тільки шепіт.

- Я викличу вам швидку.

- Ні! - голос нарешті прокинувся. - З…Зі мною все гаразд.

***

Ось такий момент. Хорошого дня, друзі ♥️