Нещодавно мені трапилось коротеньке оповідання, в якому двоє дивакуватих чоловіків рятують світ. Важко сказати, чого варто очікувати від таких героїв свого часу? Проте, краще за автора твору навряд чи хто ліпше про це розповість. Отже, невеличке оповідання від Марини Гайдар за назвою «Шановний пане Лавкрафт» https://booknet.com/uk/book/shanovnii-pane-lavkraft-b237655 .

Чесно кажучи, я навіть не знала, що мені очікувати від твору. Апокаліпсис з чудовиськами і героями, які, на перший погляд, визивають сумніви стосовно своєї адекватності.

Проте, хто в здоровому глузді кинеться змагатися з чудовиськами? Отож бо й воно…

Прочитавши опис до твору і побачивши, що це фанфік, я зрозуміла, що нічого не зрозуміла… Заплутано вийшло? Зараз поясню)

Автор пропонує читачам незвичайну рятувальну пригоду двох джентльменів. Один з них – відлюдькуватий письменник з купую неврозів – Говард Лавкрафт. Чи чула я про нього? Ні, не чула...

Тут у мене промайнула думка, що я нічого не знаю, але довелось її швидко спровадити геть)

Врешті я звернулася за допомогою до дядечка Гугла) А чому б і ні? Подейкують, що він знає все, або майже все)

Тож, відлюдькуватий джентльмен виявився автором цілої низки жахіттячок. А ось і пояснення, чому ми ще не знайомі) Не доводилось читати його творів.

Стосовно другого героя – ситуація краща. Про нього я, принаймні, чула) Довелося свого часу познайомитися з ним на довгих нудних лекціях з психології…

Але, повернемося до самого твору.

Проконсультувавшись з дядечком Гуглом, я, нарешті, прочитала оповіданнячко.

Що можу сказати?

Так трапилося, що я вперше читаю фанфік, тому навіть не уявляю, як його коментувати. Але, спробуємо. Варто відмітити, що вийшло досить цікаво. Мені сподобалася манера написання. Персонажі твору взяті з реального життя. Автор вдало їх звела на сторінках оповідання. Добре прописані їхні характери через дрібні деталі та особливості. Люди, які незнайомі, але чули один про одного, досить швидко знаходять спільну мову. Та, навіть, стають друзями. Недарма говорять, що всілякі халепи зближують людей. Хоча, не всіх…

За життя у них, мабуть, не вийшло б такої пригоди.

Цікаво вже те, що психолога турбують нічні жахіття, які добре знайомі пану Лавкрафту. В житті ми знаємо, чому? А от в оповіданні…

Хоча, між реальністю і вимислом досить тонка грань. Комусь вимисел, а комусь і реальність.

Всі відомості і біографічні дані вдало «заміксовані» в оповіданні. Здається, що автор відкрила завісу до невідомих фактів з життя цих друзяк. Можливо, там приховується ще не одна пригода. Хто знає?

Ктулху, не дивлячись на його чималенькі об’єми, виявилося замало. Я не встигла злякатися, як світ було врятовано)

Від твору залишилися приємні враження.

Тому, не спинятися на досягнутому і активно записувати всі ідеї та творчі пошуки)

І, дякую за нові враження)