Всім вітання, вельмишановне панство. Цими вихідними я переглядала серіал "Ті, що співають у терні", знятий на основі однойменного роману Колін МакКаллоу. І мушу визнати, що теперішні враження кардинально відрізняються від тих, які я відчувала більше десяти років тому, коли вперше його дивилася. Тоді я щиро співчувала головній героїні, яка не могла бути поруч із коханим чоловіком. І до останнього сподівалася, що Ральф все ж поставить кохання вище власних амбіцій. Тепер же Меггі мені видається примхливою егоїсткою, яка готова на все заради того, щоб задовольнити власні бажання. Вона зовсім не сприймає слова "ні" і вперто йде напролом, доки Ральф одного дня більше не витримує того тиску і не піддається спокусі. І, здавалося б, в цьому немає нічого такого. Якби не одна досить вагома деталь... Коханий Меггі - католицький священник.

Для мене, як для істинної християнки, така жадібна настирливість головної героїні видається ледь не богохульством. Ніхто не має права боротися з Богом і виставляти для Нього свої умови. Хоча з іншого боку, така наполегливість не може не викликати повагу. Адже вона вказує на велику силу волі й здатність кидати виклик навіть самій долі. 

А ця легенда про пташку, що співає у тернині, незважаючи на смертельний біль, є досить точним описом трагічного кохання, яке існує всупереч всьому, навіть всупереч жахливому болю.

А які у вас враження викликав цей роман або ж серіал? Поділіться, будь ласка, у коментарях. Мені дуже цікаво почути вашу думку.