Щойно ввійшовши до малої трапезної, я бачу Кіраху, яка замислено стоїть біля вікна. Вона виглядає такою тендітною та нещасною на тлі високих склепінь, що мені миттєво хочеться притиснути її до себе, та, як завжди, захистити від усього світу. Хоч я й досі злий на неї...

— Кірахо! Ми маємо одружитися! — заявляю з порога. 

Дівчина здригається від несподіванки.

— З якого переляку? — відповідає вона повернувшись до мене, і я бачу справжній страх у її очах.

— Некрилаті Боги! Чому я маю пояснювати тобі такі елементарні речі? — закочую очі. Останнім часом усі навколо туплять…

— Ну зроби ласку — поясни дурній жінці!

— Серйозно? Я маю ще й пояснювати? Що незрозуміло? Після того, як ти змусила мене стільки місяців мучитися від «неправильного» бажання, а потім ще й виявилася моєю Істинною Парою?

— А я тут до чого? Зі своїм організмом розбирайся!

— Ну вже ні! У мене претензій до мого організму немає! А от до тебе вони ростуть із кожним днем. Усі ці місяці я був упевнений, що хворий і неправильний, а виявляється, зі мною все було гаразд! Ти могла хоча б розповісти мені все…

— Ти знову? Та я щодня дякую всім Богам, що не зізналася тобі!

— Гаразд, забули про це. Є купа інших причин! І в будь-якому разі, ми тепер маємо одружитися…

— Мені плювати на твої причини. У мене немає жодної! — огризається вона, відвертаючись.

Але ми ще не закінчили розмову. Підходжу до неї впритул і глибоко вдихаю. Так, я все ще дурію від її запаху, і мій організм миттєво відгукується.