Осінніми стежками

Люблю дощ, коли він за вікном. Коли не потрібно кудись бігти калюжами, чи сідати в маршрутку, складаючи мокру парасольку біля ніг. Коли за вікном, тоді тільки скло збирає краплі, а не мокрі кросівки. Коли за вікном - можна й босоніж стояти, перебираючи пальчиками ніг теплі ворсинки ковра.
Відчиниш вікно - і дощ вже захоче в гості. Розкидатися мокрими поцілунками по щоках і розказувати на вушко, звідки прийшов і що бачив. А ти слухаєш і посміхаєшся. Бо подумки вже мандруєш тими світами.
Намагаєшся ловити долоньками краплинки дощу, але вони не даються. Він грається, тікаючи крізь пальці. Дражнить тебе, не хоче в полон. Йому треба впасти на землю. На мокрі дерева, що вгинаються від вологої важкості, на траву, яка прагне рости...