Мене звати Ірина.

Ні, це не нік.
І ні, вигадувати собі загадкове ім’я я теж не стала.

Я взагалі не дуже розумію людей, які ховаються за псевдонімами.

Не в сенсі «не розумію» — як явище. Розумію.
Просто мені цікаво чому.

Якщо ти пишеш і при цьому боїшся, щоб хтось дізнався, що саме ти написав, виникає маленьке, але підступне питання:

А чого ти боїшся?

Що подумають?

Що засміються?

Що не зрозуміють?

Що побачать у твоєму тексті тебе самого?

Чи, можливо, за чужою думкою просто зручніше сховати власну невпевненість?

Або свою темряву, свої комплекси, свої справжні бажання й думки — усе те, що страшнувато винести на світло разом із власним ім’ям?

Бо коли ніхто не знає, хто ти, завжди можна зробити вигляд, що це був не ти.

Зручно, правда?

Аха… :)))

А може, за спиною говорити легше, ніж вийти вперед і сказати:
«Так. Це моє. Я це написав».

Можливо.

А можливо, я просто занадто прямолінійна. :)))

Зрештою, кожен ховається там, де йому комфортно.

Хтось — за ніком.
Хтось — за красивим образом.
Хтось — за чужою думкою.
А хтось взагалі ні за чим не ховається.

Я — останній варіант.

Моя поява на Booknet — випадковість. Експеримент.
Я не прийшла сюди з валізою рукописів і мрією підкорити літературний Олімп.

Хоча, якщо бути чесною, одна книга тут таки є — з моєю поезією. І було б уже смішно заперечувати власне авторство. :)))

А є ще одна книга.

І тут починається найцікавіше.

Її написала не я.

Її створив інструмент штучного інтелекту — ШІ.

Але ідея, задум, напрямок і те, що саме мало бути створено, належали людині.

То хто автор?

ШІ?

Людина?

А може, авторство вже давно перестало бути таким простим поняттям, як нам хочеться?

І ще цікавіше:

чи може ШІ без людини самостійно створити повноцінну книгу — від задуму до готового результату?

Питання начебто просте.

Відповідей буде багато.

Я можу погодитися з вашою.

А можу не погодитися.

Але одразу попереджу:
переконувати мене у вашій правоті не обов’язково. Мені якось пережити це вдасться. ?

А тепер — коротко про мене, бо інакше подумаєте, що я тут виключно для філософських провокацій.

Мене звати Ірина.
Я давно вже не дівчинка, але і не старушка ще: мабуть десь посередині свого життєвого шляху..?
І так, Я заміжня!!!!
Маю чудову сім’ю — чоловіка і двох дітей.

Люблю прямоту, гумор і дуже не люблю масок і не бачу особливого сенсу прикидатися кимось іншим заради схвалення.

А взагалі…

Я просто Ірина.

Без ніку.

Без загадкового псевдоніма.

Без страху, що хтось раптом дізнається, хто я. ? бо просто ВСЕ ОДНО…

Ну що ж…..

Тепер ви трохи знаєте з ким маєте справу:))))