Глава 9

Тепер майже завжди ми були із Лукасом разом. Крім пар і нічного часу. Лукас ходив за мною, як приклеєний. Тягав мене на всякі зустрічі та посиденьки з друзями. Я, маючи досвід, з ним не сперечалася, коли він казав бути зібраною за двадцять хвилин. Він, може, і передумає, але я, у разі чого, не почуватимуся невпевнено.

 Хороший хлопець, який виявляє до мене справжній, на перший погляд, інтерес, нові друзі, які не дивляться на мій статус. Група перестала на мене дивитись, як на людину з іншого світу. Все почало налагоджуватися. І хоч мені неприємно це визнавати, але це заслуга Лукаса. Не тільки тому, що він багатий.  Він навіть з людьми, яких бачив вперше і які ще не знали, хто він, умів швидко знаходити спільну мову. Це змушує мене захоплюватись ним. І всупереч усім своїм же словам я сама стала часом ловити себе на тому, що дивлюся на нього довше, ніж зазвичай. І його несподівані легкі поцілунки більше не дратують. Навпаки, я почала отримувати від них задоволення.

 — А ти, Міллі, вже обрала сукню? — запитує Клариса.

Я не відразу зрозуміла, що питання до мене, настільки задумалася про різкі повороти свого життя.

 — Що? — перепитую у неї.

 За столом починають хихотіти.

 — Дивися, що Сторвуд з Міллі зробив, — сміється Міара. — Вона без нього вже і їсти не може.

 — Міллі, не переймайся. Він встигне повернутися до балу, — каже Ліліт, поклавши свою долоню мені на руку, втішаючи.

 Я усміхаюся Ліліт.

 Лукас поїхав на кілька днів по сімейних справах. Яким саме — не казав. Обіцяв повернутися до балу. Це навіть добре, що він поїхав. У мене є час подумати.

 — То що там із сукнею? — запитує Серія.

 — Я її ще не купувала, — відповідаю.

 Не бачу проблеми.  Попрошу батька, і він надішле мені будь-яку сукню, на яку я вкажу.

 — Що? — вигукує Серія. — Дівчатка, ви чули? У неї досі немає сукні!

 З усіх боків на мене посипалися запитання та вихваляння. Всі вважають, що у них найгарніша сукня, звісно. І, як результат, всім дружним колективом вони вирішили, що ми підемо мені за сукнею і вони допоможуть мені її вибрати.  Вмовити їх цього не робити у мене не вийшло. Намагалася сказати, що я напишу листа і мені його привезуть, але дівчатка нічого не хотіли слухати. За їхніми словами, посилка просто не встигне дійти. І як у такому разі мені вчинити? Не скажу ж я, що королівська пошта завжди вчасно доходить. Довелося, згнітивши серце, йти з ними мені за сукнею.

Що можу сказати, було весело. Їм. Зі мною пішла Міара, Клариса, Серія та Ніта. І поки дівчатка просто знущалися з мене, змушуючи приміряти просто безліч суконь, я... мовчки їх міряла.

 А що мені залишалося? Ні, спершу мені самій подобався процес. Але що довше ми міряли, то страшнішими ставали сукні. Зрештою, дівчатка зійшлися на думці, що пишна рожева сукня мені найбільше пасує. Я скептично дивилася на себе у дзеркало. Рожевий пасує до мого волосся, так. Але ж цей фасон! Такого вже кілька десятиліть ніхто не носить.

 — Дівчата, ви впевнені? — запитую у них вкотре.

 Вони збуджено закивали.

 — Так!

 — Тобі дуже личить!

 — Просто твій фасон!

 Говорили вони навперебій.

 — Сукня ідеально підійде під тему цього балу, — впевнено каже Міара. — Але ти не хвилюйся!  Ми попросимо його тобі трохи перешити.  Додамо кілька деталей, і ти будеш просто взагалі красунею. Ніхто не встоїть.

 Міара мені підморгнула. А я взяла та повірила їй.

 Ну, якщо перешити, то може і добре. Тим паче я дійсно нічого не знаю про цей бал.

 Після того, як з вибором сукні було покінчено, дівчатка потягнули мене вибирати туфлі, сумочки та інші аксесуари. Від біжутерії я відмовилася, одягну подарунок батька на моє шістнадцятиріччя. Родове кольє. Воно просте на вигляд, але його цінність не в кількості діамантів, а в силі, що знаходиться у ньому.

Бал був призначений на неділю. З самого ранку наш гуртожиток гудів. Я намагалася триматися від цього ажіотажу трохи далі. Але дуже швидко настрій усіх передався мені. І ось уже я зі щасливим сміхом наношу на обличчя тональний крем, а на вії — туш.

 Сукню обіцяли доставити ближче до балу. Міара натхненно сказала, що тепер воно буде точно у стилі вечора. І за те, що його довелося перешивати, за швидкість, доплачувати не потрібно. Думаю, це як подарунок від Міари.  Невже вона зрозуміла, що поводилася негарно і таким чином вирішила перепросити переді мною? Це не дуже схоже на неї. Але вона взагалі поводиться останнім часом не так, як завжди. Раптом вона справді змінилася?

 Коли до балу залишалося кілька годин, дівчатка почали одягатися у свої вбрання.  І так, сукні практично у всіх були до підлоги, але й близько не схожі на той фасон, який вибрали для мене. На мій промовистий погляд Клариса сказала, що краще для мене зараз було не знайти. Тим паче що Міара сказала: його перешиють. І взагалі, я маю бути вдячна нашій старості за таку турботу про мене. І я чесно була.  До тих пір, поки не доставили мою сукню.

 З трепетом і передчуттям я відкривала коробку. Незрозуміле повітряне щось мене налякало. Я одразу згадала, як у дитинстві моя нянечка любила одягати мене в рожеві пишні повітряні сукні. Батькові подобалося. Мені було байдуже. Але ж я зараз не маленька дівчинка. З якимось поганим передчуттям я обережно дістала сукню. Якусь мить не змогла сказати й слова. Сукня була... жахливою! Шалено багато рожевого!  Вони додали кілька шарів спідниці та пришили просто величезні рожеві банти та рюші по краю.