Епізод 4: Чотири роки потому

   8 червня 79 року, рівно чотири роки тому на село Глушден напала стая вовків на чолі з церберами. Після смерті Мар'яна Ростик і Василь вирішили піти з мисливців. Казали що не змогли пережити смерть товариша, хоча насправді думали: "Я не хочу загинути так жалюгідно, від якогось звіра". Інші ж змогли пережити цю трагедію і продовжили жити як і раніше, на щастя більше в селі ніхто не постраждав. Проте були ті, хто не вірив, що на село напали, думали що мисливці по п'яні зарізали товариша. Частина навіть почали їх зневажати і привселюдно насміхатись. Олег відмовився бути головою, оскільки вважав себе винним у смерті товариша, і передав це звання Саші, адже той зміг здолати церберів і Артем отримав вище звання, та став аналітиком. Будучи вже головою Олександр вмовив деяких досвідчених вояк приєднатись до них, а також встановив зв'язки із сусідніми поселеннями для взаємодопомоги провізією, а також обміну досвідом та інформацією розвідки.

   Повернемося у теперішні час. Зараз в полк мисливців входить 9 воїнів, вони поділені на три загони, по 3 воїни. Один загін відпочиває, другий стоїть на сторожі, а третій полює і так вони міняються по колу, кожні півдоби. Але цього дня ніхто не воює і не стоїть на сторожі, всі йдуть вшанувати померлого і відпочити у барі.

   Доречі Саша освічився їй після того випадку, але отримав відмову, він намагався робити вигляд, що нічого не сталося: завжди підтримував дівчину, примовляючи, що розуміє як їй важко доглядати за гостинницею, а після тої трагедії хвороба матері тільки погіршилась і та взагалі не виходила з дому. Але як би він не старався дівчина не відповідала взаємністю і їхні відносини охололи.

   Всі розмовляли, випивали і розказували веселі історії, коли до бару увірвалась Віка:

-До-по-мо-жіть,– ледь вимовила захекана дівчина з подертою спідницею і подряпинами на обличчі.

-Що сталося?– спитався мисливець, який зразу ж звільнив стільчик для дівчини і пішов проспиртувати ганчірку.

-Ми з Василем пішли до лісу за ягодами, коли на нас напали вовки, він сказав щоби я тікала, а сам почав відбиватися від них.

-Потрібно піти на допомогу!– викрикнув Артем.

-Сидіть.– спокійно сказав голова.– Ви і так п'яні, сам піду. До того ж сьогодні єдиний день в році коли ми можемо всі разом зібратись і відпочити. Я швидко розберуся і повернуся. Все таки Василь був одним із нас, він так просто не здасться.

-Зачекай,– схопила дівчина його за руку і пильно подивилась у сердиті вічі чоловіка,– бережи себе.

-А герою якась винагорода буде, якщо він і вціліє і друга приведе?

-Все що забажаєш, тільки повернись! "Повернись, щоб я сама…"

За хвилин десять Саша забіг туди, куди йому сказала Віка і побачивши сліди крові зрозумів що йде правильним шляхом, коли із-за дерев на нього вискочили вовки. "Карусель смерті" – сказав чоловік, після чого все: дерева, вовки, камені і навіть величезний валун були розрізані навпіл. Пробігши ще з кілометр він побачив жахливу сцену орда церберів роздирали хлопця, який ледь тримався при свідомості. "Примарний клинок" - використавши цей прийом Саша хотів вбити хоча би трьох істот, але його атака нанесла лише подряпину. "От гадство, я був правий. Ті цербери, які були на площі чотири роки назад не справжні, їх перетворили із вовків за допомогою магії, ось чому я відчував від них ту демонічну силу. Справжніх церберів простий меч навіть не поранить, до того ж коли я їх вбив із них не випали магічні камені у яких міститься життєва енергія перемішана з маною у істот, які можуть використовувати магіїю. Я буду досить довго з ними розбиратися і тоді Вася може померти, що ж мені прийдеться використати, колись, мою найсильнішу техніку. Техніку яка символізує вогонь, який передав Фенікс людям, котрих майже знищили демони. Вогонь, який він передав особисто мені! Але ця сука осквернила його!"

   "Вогонь Іфрита" – мисливець просто запхав меча у ворога, після чого той вибухнув. "Вогонь Іфрита", "Вогонь Іфрита", "Вогонь Іфрита!"...

-Лишився тільки ти, триголовий,– звернувся він до вожака стаї: "1000 клинків". "Тепер позбираю ваші каміння душ і заберу у них силу"– подумав він і прямо з повітря витягнув інший меч: "Дивно, хоч я це робив дуже давно, але добре пам'ятаю що у цих демонічних істот є темна і світла частина каменю і моя зброя поглинала енергію зі світлої, а тепер…"

-Дякую,– долинув голос із очищеного світлого пилу, після чого той розвіявся.

   Саша поглинув всі каміння та побачив що йому доступна нова техніка: "Виклик цербера". "Що за чортівня, люди не володіють техніками виклику, тим більше демонічних істот! Ойо, я ж зовсім забув за Василя"– подумав мисливець. Він підбіг до чоловіка, але його рани були занадто тяжкі, пекельні пси йому відірвали ногу і руку, він тільки щось шепотів і Саша нахилився щоби почути.

-Віка… М-м-монстр… Врятуй…– це були його останні слова.

   Тим часом в таверні:

-Ох, щось довго немає капітана,– жартував один з мисливців,– я вже починаю переживати, чи не потрібна буде йому допомога.

-Дивись щоб вона тобі не знадобилась,– сказала Віка.

-Що?– в унісон запитали декілька відвідувачів.

-Що чули!– відповіла вона чоловічим голосом.– Щось занадто ви живі, для їжі.