Частина 19: Капкан зачинився!

*Новий світ. День 10. Обід*

— О, Лайло, вітаю! — помахав долонею Айвін, виходячи з крамниці.

— Айвіне?! — здивувалася дівчина. — Що ти тут робиш? 

Легкий, але досить відчутний укол прямісінько у серце — саме це відчуття отримала Лайла, коли побачила, як хлопець виходить з крамниці, яку вона, за власною наївністю, залишила без нагляду. Так, звичайно, в селі усі були своїми, крадіїв тут довго не тримали. 

Та дівчина все одно хвилювалася, адже матір суворо наказала, свого часу, ніколи не залишати дім без нагляду надовго. А сьогодні ці страхи ще й лягли на те, що дівчина зовсім нічого не встигла приготувати до обіду. 

— Та от, Яшма наказала придбати у вас кілька ложок, але я зайшов, а нікого немає... — знизав плечима хлопець. 

— Пробач, — похитала головою вона. — Зайди після обіду, я зараз не можу — страшенно не встигаю нічого! 

— Ну... Добре... — розгубився трохи хлопець і пішов назад до трактиру. — Щось сталося? — кинув він, дивлячись на схвильовану Лайлу. 

— Ні, нічого, — миттєво відповіла вона. — Просто, справді, не встигаю! 

Дівчині було соромно, адже хлопець, незважаючи на історію Яшми, все ще подобався їй. Так, звичайно, думка про те, що він та пані Лів — розпусники — не додавала йому пошани. Але Лайла чомусь не відчувала огиди до хлопця. Тож і відмовляти йому, швидко закінчуючи розмову, вона була не рада. Проте як би сильно вона не цікавилася б парубком, але батьки все одно були на першому місці. А їм вона якраз не встигала нічого зробити. 

*Нещодавно*

Айвін протирав стіл, коли до нього, зі спини, підійшла Яшма і боляче вдарила його кінчиками пальців. Хльосткий удар було завдано зненацька і юнак, від несподіванки, аж витягнувся струною. 

— На гроші, — з презирством промовила Яшма і необережно кинула монети на стіл, який парубок щойно протирав. — Йди до Лайли, купи кілька ложок дерев'яних. Але великих, для супів та подібного! 

Вигляд Яшма мала такий, наче перед нею стояв огидний слимак, якого вона б хотіла усім серцем розчавити. Айвін покірно кивнув і, сподіваючись, що від виконання цього прохання дівчина подобрішає, пішов. 

"Так, усе, як сказав Еміль! Я відправила його до крамниці, тепер мушу підкинути намисто!", — подумала дівчина. 

Коли двері зачинилися, вона, взявши ганчірку для виду, зайшла до кімнати парубка. Бабуся та дідусь навіть близько не запідозрили онучку у чомусь поганому. На це дівчина і сподівалася. 

Зачинивши двері, Яшма озирнулася і стала думати, куди покласти це намисто. Кімната не була такою вже великою, але завдання це аж ніяк не полегшувало, бо місце мало б одразу задовольняти кільком факторам. 

По-перше: місце для цього намиста мало б бути таким, де хлопець його не помітить. Інакше — він просто віднесе назад прикрасу і відкине від себе усі підозри. Буде складно звинувачувати його в крадіжці, адже він сам і принесе назад "нібито-вкрадене".

По-друге: місце мало б бути таким, де це намисто взагалі знайдуть! Якщо дівчина заховає його занадто надійно — Хельга та Калеб, прийшовши сюди, не знайдуть це намисто. А якщо це зроблять не вони, а Яшма — питання до дівчини з'являться миттєво. 

По-третє: місце має бути таким, де це намисто не пошкодиться. Вони з Емілем планували просто зруйнувати добру репутацію парубка, та аж ніяк не завдавати збитків Хельзі — бо поламана прикраса буде коштувати кратно дешевше. 

"Може взагалі не робити цього? — раптом подумала Яшма, дивлячись на намисто в руці. — Зрештою... Може, він справді не хотів цього? Може, пані Лів його примусила, або в них взагалі нічого не було? Може Лайла мала рацію?"

— Ні, — тихо промовила дівчина, похитавши головою, витрушуючи надокучливі думки. — Зараз це намисто в мене! І якщо мене з ним знайдуть — точно на горіхи отримаю! 

Ще раз окинувши кімнату сумним поглядом, Яшма з легкістю знайшла місце для схованки — під ліжком, зачепивши при цьому намисто ланцюжком за балку, що тримає його. Так — намисто не видно, але звисаючі ланцюги — легко показують, де саме воно лежить. І виглядає так, наче це — лише прикра невдача, а сама схованка розумна!

Для виду провівши ганчіркою по вікну та підвіконню, дівчина вийшла з кімнати і пішла займатися максимально рутинною працею, аби тільки зайвий раз не відсвічувати. Під горлом зібрався неприємний клубок, який дівчина ніяк не могла проковтнути: чи то совість, чи то сором за власний вчинок — але дівчина не могла позбутися цього гидкого почуття. 

— Яш, я сходив до крамниці, але Лайла сказала підійти після обіду! — раптом почулося позаду і дівчина, від несподіванки, підстрибнула на місці. 

Не одразу прийшовши до тями, вона взяла гроші, які тягнув їй хлопець, назад. Згадавши, що вона має грати роль "холодної та ображеної" — вона швидко змінилася на обличчі, прибравши страх та розгубленість. 

— Тебе тільки за смертю посилати! — невдоволено буркнула вона, відвернувшись. 

— Яш, прошу тебе, давай поговоримо! — промовив юнак і поклав свою руку поруч з її рукою, спираючись на стіл, який вона протирала.