Частина 17: Заздрість!

*Новий світ. День 10. Обід*

Пані Лів приїхала додому майже під самісінький ранок. Після того, як їй не вдалося заволодіти Айвіном, залишатися там на ніч, в трактирі, де цей хлопець і жив, не було жодного бажання. Тож пані Лів і не стала затримуватися. Втім, жінка не дочекалася і заснула просто в кареті. Дякувати, що її охоронці були тверезішими — саме вони і донесли її до кімнати. А покоївки перевдягли та вклали спати. 

Коли жінка прокинулася — голова гуділа. Проте це було не від алкоголю, якого пані Лів на весіллі випила достатньо. Ні, голова жінки просто розривалася від думок та емоцій, вихід яким вона не могла дати через присутність брата та його дружини в маєтку.

— Як він міг? — тихо шипіла пані Лів, вимальовуючи хаотичні лінії по чистому полотнищу. — Мене — вельможу! Та він дякувати мав, чоловіки з того села у труху розіб'ються, аби тільки лягти під мій чобіт! Та після мене пісок цілують по якому я йшла, а він... він! 

З цими словами, пані Лів різко махнула пензлем, перерізаючи полотно товстою червоною лінією, яка повільно стікала вниз. Важко дихаючи, пані Лів дивилася на фарбу. Жінка бачила у червоній лінії відмову. Таку саму відмову, яку вчора вона отримала від хлопця. 

Штовхнувши мольберт, аристократка перевернула його і каркас полотнища тріснув. Тепер це більше нагадувало розмальовану ганчірку, яку хтось спробував натягнути на тонкі дошки. 

Важко дихаючи, пані Лів дивилася на власні руки — тендітні та охайні, зараз вони були напруженими і забрудненими різними фарбами. Це були зовсім не ті руки, до яких вона звикла. 

— Ні, — видихнула аристократка, намагаючись заспокоїтися. — Так діла не буде... Треба спробувати інший підхід! 

*В той же час*

— Наша пані Лів вчора займалася... — повторювала Лайла. — "Цим" з Айвіном? — ніяково перепитала дівчина. 

— Так, — хижо усміхнулася Яшма. — Я сама бачила, як він стояв, спершись на дерево, а вона перед ним на колінах стояла. 

Хоч їй і було гидко від цих спогадів, та думка про те, що Еміль та Гуннар, її нові друзі, скоро влаштують помсту зраднику — тішила дівчину. Тому Яшма намагалася максимально зіграти роль, розказуючи Лайлі те, що вона сама хотіла б залишити в таємниці. 

— Так може... — невпевнено раптом продовжила Лайла і одразу ж притихла. — А ти впевнена, що це саме Айвін зрадив тобі? Після твоєї історії... Може це пані Лів примусила його? Вона впливова жінка, відмовити їй складно і... небезпечно... 

Яшма вже хотіла було відкинути цю теорію, як раптом замовкла. Справді, пані Лів вже робила деякі знаки уваги хлопцю. Біля берега озера вона притискалася й торкалася Айвіна, допомагаючи тому з малюнком. Яшма не пам'ятала, щоб жінка з кимось ще такою була. Максимум, який вона бачила — рукостискання, коли вельможа купляла щось коштовне. 

Також Яшма пригадала, що це саме пані Лів розповіла хлопцю про її минуле. Хоча після того, як дівчину відправили у це село — цю правду спеціально тримали в секреті, щоб Яшма змогла створити нормальну родину. Це саме пані Лів і запропонувала! А тут виходило, що вона цю ж таємницю і видала. 

А на самому весіллі вельможа сіла навпроти Айвіна, хоча її охоронцям, поруч з якими вона і мусила сидіти, місця дісталися доволі далекі. Раптом, слова Лайли засіли неприємними підозрами у свідомості дівчини і та на мить ледь не вийшла з образу. Хитнувши головою, Яшма відкинула ці думки і знов повернулася до Лайли. 

— Ой, та яка тепер різниця, — з награною образою сказала вона. — Хотів би не зраджувати — сидів би поруч зі мною! Нащо він взагалі з нею кудись йшов? 

Тепер вже замислилася Лайла. Втім, часу на роздуми Яшма їй не дала. 

— Взагалі... — легко промовила вона. — Здався тобі Еміль? Визнаю, в нас з ним якось... дещо дивно усе відбулося, та наші серця знайшли шлях одне до одного. А тобі, наскільки мені відомо, подобався Айвін? Чи я помиляюся? — посміхнулася дівчина, пошепки промовляючи останні слова на вушко Лайли. 

Почувши згадку про хлопця, Лайла сіпнулася і, засоромившись, опустила погляд.

— Ну... А... Хто тобі це сказав? — намагалася не подати виду дівчина. 

— Ніхто, — легко розвела руками Яшма, заходячи за спину "подруги". — Та в тебе усе на обличчі було написано. І коли ми разом обідали, я бачила, як ти хвилювалася за те, чи сподобалася йому страва. Бачила, як ти намагалася сісти ближче до нього. Невже це була "проста турбота про друга"? — іронізувала Яшма, ледь не зриваючись у знущання. 

— Ну... Я... Так, хотіла, щоб сподобалося — я ж готувала це! — знайшла гарну, як їй здавалося, відповідь Лайла. 

— І ти не хотіла, щоб саме він це з'їв? А як же той пиріг? — пригадала дівчина свою найбільшу перемогу. 

— А що пиріг? — легко підвела очі руда дівчина. — Він з'їв його, йому сподобалося! 

— З'їв?! — не повірила Яшма в почуте і знов ледь не вилетіла з образу гарної подруги.

— Ну так... — кивнула дівчина. — Він ввечері йшов до Тіріона і мати йому віддала шмат пирога. Наступного раноку — Айвін приніс тарілку і нахвалював пиріг.