Частина 16: Крадіжка!

*Колись*

Хромар блукав маєтком. Сьогодні він закінчив свої справи раніше, а до нових ще не перейшов. Тому чоловік вирішив віддати вільний час на невеличку прогулянку та відпочинок. 

— Останнім часом я дійсно багато працюю... — промовив володар, потягуючись. — Може Лів має рацію, може варто частіше робити перерви? — сказав він. — Ні, — усміхнувся він, — а то ще розслаблюся, почну лінуватися. А на мені уся родина — не можна! 

До вечері було не так багато часу, та Хромар навіть близько не відчував голоду. Лише легку, ледь помітну сонливість. Спати він останнім часом дійсно почав трохи погано. Чи то втома, чи то нерви — чоловік і гадки не мав. Втім, що б це не було, результат цього не мав впливати на роботу, тому Хромар і вирішив сьогодні перепочити, а не братися за щось інше. 

Раптом чоловік згадав сестру. Після того, як в їхній домівці з'явилася Яшма — чоловік рідко бачить Лів. Інколи, звичайно, він зустрічається з ними на спільному сніданку, інколи бачить їх разом у саду чи десь в іншому красивому місці. 

"Ну, — подумав Хромар. — Зрештою, в неї з'явилася перша подруга, тож я маю бути радий від того, що моя сестричка тепер не одна тут сидить і припадає пилом, поки я працюю і шукаю їй гідну пару!"

— Точно, провідаю їх! — промовив Хромар. — Вирішено, так і зроблю!

Втім, коли він вже майже дійшов до дверей, що вели до кімнати його сестри, то раптом почув підозрілий стогін. Це був голос його сестри, але їй точно не було боляче. Запідозривши недобре, чоловік тихо відкрив двері, аби подивитися, чим займається його сестра. Та коли він зробив це — застиг на місці як вкопаний. 

*Новий світ. День 10. Обід*

— Тобто ти кажеш, що пан Хромар тебе відправив у це село, бо побачив, як ти з пані Лів розважалася? — запитала Лайла. 

— Ну... — ніяково відвела погляд Яшма. — Так... Запропонувала інтим їй я, але... Вона була такою сором'язливою, питала, як це, коли чоловік, ну... тойво... Ну про близькість розпитувала — вона ж самотня, наш пан Хромар не знайшов їй гідної партії! 

Лайла повірила, це було очевидно. Зрештою, Яшма казала правду — вона з пані Лів дійсно мала подібний досвід. І далеко не один раз. Майже кожен день, який вона провела у маєтку, вони з пані Лів, як казала аристократка, "навчалися". 

Яшмі це було нескладно — вона в борделі робила подібне, коли приходили жінки, що більше полюбляли не чоловіків, а інших жінок. А через безмежну доброту, яку пані Лів виявляла до дівчини — робити це з нею було ще й дуже приємно. 

Втім, коли їх застукав пан Хромар — криків було багато. Яшму, звичайно, ніхто не покарав — пані Лів заступилася за неї перед братом і той не чіпав дівчину. Але він також і не був готовий до того, що якась повія, хай вже і колишня, паплюжить його рідну сестру. Тож, як компроміс, було обрано інше покарання — вигнання з маєтку у це село. 

— Так, стривай, — зупинила її раптом дівчина. — А як це до Айвіна відноситься?! 

— А ходімо, прогуляємося, — хижо усміхнулася Яшма, беручи Лайлу під руку. — Там я тобі і розповім, що сталося вчора. А то боюся, дах крамниці не витримає таких новин. 

Зацікавлена Лайла, наче ведена лялька, зачаровано пішла за Яшмою, яка вивела її з крамниці.  А там, на вулиці, вихід двох дівчат помітив Еміль. Разом з Гуннаром вони кинулися до крамнички Хельги, яку Лайла навіть забула зачинити. 

— Так, я всередину, — промовив Еміль. — Ти на шухері! Пам'ятаєш сигнал? 

— Так! Якщо побачу Лайлу, Хельгу чи Калеба, я крикну у вікно: "Ви сьогодні працюєте, господарі?", — кивнув чоловік. 

— Ось за це ти мені і подобаєшся, — усміхнувся Еміль і стрімко вбіг в хату.

Всередині було тихо. Після того, як Яшма забрала останнього члена родини Хельги, крамниця залишилася без захисту — ідеальне місце для злочину. Тепер, залишилося лише знайти те, що шукав парубок. 

"Так, а де те намисто, про яке говорив Калеб? — подумав Еміль. — Красти ложку, мотузку чи щось таке немає сенсу — наслідків ніяких не буде. Та й вам, пані Хельго, варто було ліпше підбирати слова про мою Яшму... — зла думка промайнула в голові хлопця. — Ти ба... Не вигнати бордель з повії... Наче ви б, на її місці, зробили б ліпше життя!"

Перебираючи закриті скрині та тумби, хлопець раптом знайшов якусь стару дерев'яну коробочку, яку хтось дбайливо поклав у найвіддаленіший кут. Сама коробочка, хоч і була старою на вигляд, проте, на відміну від інших речей, ця скриня не була вкрита пилом — саме це і привернуло його увагу. 

Обережно відкривши її, саме там, не витягуючи з шафи, — хлопець посміхнувся. В ній, як він і сподівався, лежало те саме намисто, про яке казав Калеб, коли приводив доньку до їхньої з батьком хати. І хоч Еміль це намисто ніколи в житті в очі не бачив, але не було сумнівів, що це — саме воно й є. 

Велике, масивне, коштовне — жодна дівка тут не могла собі дозволити носити таке. Навіть Хельга.