Глава 36

Пролетіла зима в турботах й клопотах. Настав квітень. У Хісторії, на Землі та в Лаприконії природа почала прокидатися після зимової сплячки. З'явилися перші листочки і квіточки на деревах, почали розпускатися перші квіти. Навколо лунав спів птахів. Люблю весну. Мабуть, це найпрекрасніша пора року – зародження нового життя, оновлення природи після довгої зими.

В Гармонії вже настало спекотне літо. З приходом у світ Лисавети Анхеля тут дійсно все змінилося. Вони за минулі місяці багато сил доклали для цього, і тут вже щосили кипіло життя. Мешканців ставало дедалі більше, відвідувачів з інших світів теж. Вони півтора місяці тому одружилися у рідному світі Анхеля й тепер чекали на свого первістка. Я була дуже рада за них.

У Океанарії теж настала літня пора. Я навіть не помітила, як пролетіли ці місяці, за які я багато чому навчилася, причому не тільки в управлінні країною та економіці, але також й в магічних вміннях. У мене був чудовий вчитель, який терпляче мені все пояснював та показував. Якщо ви ще не здогадалися хто він, то я вам прошепочу на вушко, що їм був мій коханий Бодя.

З ним ми практично не розлучалися, проводили разом час в його кабінеті за державними справами та моїм навчанням, а потім відпочивали на березі океану. Пляж поруч з моєю Хатинкою завжди був пустельним. Він не користувався популярністю у місцевого населення, а нас це тільки радувало. Ми могли бути удвох, насолоджуючись товариством один одного.

На квітень ми призначали наше весілля. Вже завтра на нас чекала церемонія у РАЦСі на Землі, а потім шлюб у Храмі Океанарії. Чим ближче була ця дата, тим сильніше я хвилювалася. Мій стан передався й коханому, хоча він намагався не показувати цього, навпаки – у всьому підтримував та заспокоював.

– Маша! – відволікла мене від моїх думок Лисавета, – ти чого сумуєш? Завтра найсвітліший день твого життя!

– Ага, – відповіла я, знову занурюючись у свої думки.

– Ні, ну так не піде, – продовжувала бурчати подруга. – Василина, ну хоч ти їй скажи...

– І, правда, Маш, у весіллі немає нічого страшного!

– А мені все одно неспокійно, – відповіла я. Дівчата переглянулися, одночасно встали й підійшли до мене з двох боків.

– Все буде добре! Ти найпрекрасніша наречена, а наречений в тебе цілий Імператор! Давай краще, йди спати, завтра на нас чекає складний день, і треба як слід відпочити.

І мене можна сказати силою виштовхали з кухні в спальню й простежили, щоб я лягла, хіба, що колискову не заспівали.

З самого раннього ранку почалася передсвяткова суєта. В Хаті був шум й гам: ті, хто встигли прийти, бігали, метушилися навколо мене та були надзвичайно схвильовані.

Церемонія у Рацсі призначена на 11-00. За нами приїхав джип, інакше по тій дорозі було не проїхати. На Землю вирішили їхати невеликим складом, тільки ми, наші батьки та двоє свідків. Всіх інших запросили в Океанарію – там будуть всі основні події свята.

Я вже повністю готова стояла в спальні, крутилася перед дзеркалом.

Білу атласну сукню з красивою вишивкою на корсеті, спідниця лише трохи розкльошена донизу. Я не захотіла пишну сукню, вибравши більш витончену модель.

На шиї – намисто з перлинок, подароване Бодьою напередодні. Білі туфлі-човники на ногах, а мої золоті локони прикрасила красива діадема.

– Ти ідеально виглядаєш, – оцінила мій зовнішній вигляд Лисавета.

– Просто неймовірно, сама красива й ніжна наречена, – підтримала її Василина.

– Дівчатка, рідні мої, дякую вам! – я обійняла подруг, вийшла в кухню, де мене вже чекали Бодя, тітка Еліна і дядько Едуард.

– Кохана, ти прекрасна! – підійшов до мене майбутній чоловік і ніжно поцілував. – Йдемо, джип на нас вже чекає.

– Так, йдемо.

Ми вийшли на вулицю, тримаючись за руки. Сонечко яскраво сяяло над нашими головами, наче висвітлюючи шлях. Чорний джип, прикрашений різнобарвними стрічками, дійсно вже чекав недалеко від галявини, де починалася путівець. Крім рідних Боді, з нами поїхали Лисавета й Анхель, яких ми обрали в якості свідків. Як виявилося, в палаці Океанарії у Боді не було доброго друга, а от з Анхелем вони знайшли багато спільного й часто спілкувалися з тієї пори, як я їх познайомила.

Біля РАГСу нас чекали мої батьки. Нас тепло зустріли, благословили. Розпочалася така звична всім церемонія розпису: клятви, обмін кільцями, у нас вони були найпростіші – золоті, ідеально круглі, щоб і життя наше було гладким, без усіляких ускладнень та проблем – і ось ми вже чоловік і дружина. Обидва щасливі, задоволені вибігли з будівлі й тут же поспішили повернутися до Океанарії, де повинні були з'єднати свої долі назавжди перед богами цієї воістину казкової імперії.

На площі перед Храмом було багатолюдно. Цей день був особливим в історії Океанарії. Весілля Імператора тут відзначалося широко та з розмахом.

Площа, як й сам Храм, потопала в зелені і квітах. Оркестр грав гарну ліричну музику. Ми пройшли по червоній доріжці до входу в Храм, нас обсипали зерном та квітами, даруючи тим самим багатство, щастя і благополуччя нової сім'ї. На порозі Храму нас зустрів Жрець в золотому вбранні і, взявши нас за руки, провів до вівтаря. Тут на вівтарі була велика Кришталева Куля, в якої відображалися ми.