Глава 35

Ранок наступного дня приніс мені зустріч з мамою й дядьком Бодіариса. Коли ми спустилися вранці до сніданку, вони вже сиділи за столом.

– Добрий ранок! – першою привіталася я.

– Добрий, Марійка, – ніжно посміхнулася тітка Еліна, піднімаючись зі стільця і підійшовши до мене, уклала в обійми. – Рада тебе бачити! Ти так покращала за ці роки. Стала зовсім дорослою.

– Дякую, – збентежено промовила я.

Вона це помітила і поспішила додати.

– Не бійся, мила, тут ніхто тебе не скривдить. Ми всі знаємо наскільки ти дорога нашому імператорові, – вона з ніжністю подивилася на сина та продовжила, – ми чекали цієї зустрічі. Правда, не думали, що це так вийде. Ніхто з нас не підозрював, ким є насправді Господиня Митниці. Ну, що ж, я все одно за вас рада! Давайте снідати, а то все охолоне, а потім вирішимо всі інші питання.

Дядько Едуард, що стояв до цього трохи осторонь, теж підійшов, обійняв мене.

– Прекрасна принцеса, я радий знову тебе бачити! – він завжди мене «принцесою» називав, і його слова викликали в мене сльози радості. – Не плач, принцеса. Ти вже знайшла свого принца. Тепер ніякі дракони тобі не страшні, – він посміхнувся своєю променистою посмішкою.

Нарешті сіли снідати. За столом все ж почали обговорювати питання про наші заручини. Наші відносини з Бодьою довго приховувати не вдасться й чим раніше про них скажуть, тим краще. А то всякі міністри так й прагнуть своїх дочок сплавити і імператрицями зробити. Було вирішено, що оголосимо про це через два тижні, якраз на мій день народження, коли зберемося тут для його святкування. Я спочатку була проти, адже хотіла відзначити його разом з новими друзями в Хатинці, та q батьки хотіли прийти... Бодя тут же сказав, що прийме всіх у палаці і нехай всі друзі й батьки готуються до балу на честь цієї події. Після його слів, я здалася й погодилася.

Далі розмова пішла про якісь державні справи та проблеми, що для мене поки було не зовсім зрозуміло, але я слухала, намагаючись вникати, адже скоро їх належить вирішувати і мені.

Після сніданку, прихопивши двох магів, ми поїхали в мою Хатинку. Бодя вирішив зробити портал відразу ж і не тягнути з цією справою.

Побачивши океан, він довго стояв на пагорбі, милуючись ним. Сьогодні трохи штормило, дув з берега свіжий вітер, але від цього океан виглядав ще прекрасніше.

З порталом напрочуд впоралися швидко і, перевіривши, що все працює, маги через нього пішли в палац, а ми залишилися самі.

– Маша! Ти нічого не хочеш пояснити? – виліз з-під столу скуйовджений Чорниш, а слідом за ним Тошка й дракон. – Хто ці люди?

– Котику мій дорогенький, звичайно, я розповім вам усе! – Це Бодя, або Бодіарис Радож, Імператор Океанарії й мій наречений.

- Ого!  Нічого собі та за добу впоралася, - витріщив очі кіт.

- Чорниш, ти не зрозумів.  Я знаю його вже давно, з самого дитинства.  І саме він - причина моїх душевних страждань.

 - Ах, ось воно що, - встряв у розмову дракон, - ось ти який... - Гавріліус обійшов Бодю з усіх боків, обнюхав.  Потім сів, спрямувавши на нього немиготливий погляд бурштинових очей, і сидів, не рухаючись, хвилин з п'ять.  Потім стрепенувся і сказав.

 - Одобряю.  Він дійсно тебе кохає і, на відміну від тих пройдисвітів, ніколи не образить.  А якщо хоч подумає, то ... - дракон невиразно щось вимовив.  Потім зашипів.  І всім стало зрозуміло, що буде, якщо... Тому все дружно розсміялися, і я притиснула до грудей свого маленького захисника.

 Потім ми пили каву, базікали, згадування безтурботні дні нашого дитинства.  Я вивела Бодю в Гармонію, колишнє крижане королівство, де ми зустріли Лісавету з Анхелем, зайнятих облаштуванням своїх володінь.  Дізнавшись про те, що сталося на балу, і що ми, нарешті, зустрілися, вони від душі нас привітали й пообіцяли бути і на заручинах, і на весіллі.

 Наступні дні полетіли в круговерті в підготовці до свята.  Бодя приходив кожен день, і ми разом ходили в Хісторію, Лаприконію, Демонію, навіть до Феї з Миру Снов зайшли, запрошуючи всіх на свято на честь наших заручин та мого дня народження.  Треба сказати, що абсолютно всі нас тепло приймали, вітали і обіцяли неодмінно побувати в Океанарії та й ще на такій чудовій події.

 Наостанок, за кілька днів до свята, ми разом пішли в рідне село, треба було покликати і батьків, які як раз приїхали з міста заради цього дня.

***

Я рано прокинулася в цей день. Перше грудня... День мого народження. Сьогодні мені виповнився 21 рік. Сьогодні поруч будуть близькі та рідні люди. А головне – поруч буде мій самий коханий й дорогий мені чоловік – мій Бодя. Бодіарис, Імператор Океанарії.

Чи могла я колись, хоча б мріяти про те, що подібно Попелюшці з відомої казки, зустріну справжнього принца? Ні. Ніколи не вірила в подібне, хоча завжди чекала на дива й точно знала, що кого б я не зустріла на своєму життєвому шляху, він буде тим самим принцом для мене. А ось доля вирішила подарувати мені казку, і за це я вдячна їй.

Я подивилася у вікно. Не поспішаючи кружляли сніжинки, вкриваючи землю пухнастою білою ковдрою. У Хісторії настала зима, та само як і на Землі, і навіть у Лаприконії вже лежав сніг. Ці три світи були напрочуд схожі між собою в плані часів року.