Пролог

 - Ви чули?! Спадкоємець народився магом!

 - О Боги, щастя то яке!

То тут, то там радісно кричали люди. Вони метушилися, обіймалися, прославляючи королівського сина. 

- Три століття! Три століття ми чекали цього! 

- Хвала Богам! 

Королівська родина була хранителями магії світу Расін. Вони проводили ритуали оновлення кожні тридцять років, коли одного разу щось змінилося. У всьому світі продовжували народжуватися маги, а в королівській родині ні.

 - Заживемо! Нарешті заживемо! 

Багато обдарованих намагалися провести даний ритуал, але на жаль їх спроби були марними. І магія почала утікати, наче вода.

- Дід мені розповідав, що його дід міг чи не гори перевернути одним заклинанням! Дивись і я зможу щось тепер!

- Не бреши! В тобі і магії то немає! - Але в чомусь він має рацію, раніше маги були ого-го! А зараз тільки і можуть, що слабесенькі артефакти клепати та ритуальчики дрібні проводити.

Саме так і було. Колись великі клани майстрів перетворилися в дрібних магічних ремісників. 

- Нашого принца послали самі Боги! - вигукнула булочниця. - Ох, я впевнена, що його запросять навіть в академію ... Як же її ?! - заклацала вона пальцями, намагаючись згадати назву. 

- Ти про Верум - кращу магічну академію? 

- Так-так, про неї! - підтвердила вона. - Ось побачите, він буде там навчатися!

- Вірно - вірно! - підтримали булочницю її співрозмовниці. 

- Тату, тату! - радісно кричала я, коли батько приїхав додому. 

- Скарб мій! Іди-но сюди! Він підхопив мене на руки і швидко-швидко закрутив. Я сміялася і була безмежно щаслива. 

- У мене для тебе сюрприз, - змовницьки сказав він, поставивши мене на підлогу. - Я теж піду з тобою до палацу? - зраділа я.

 - Вибач сонечко, не сьогодні.

Мені стало так сумно, я збиралася навіть заплакати. Але тато дістав з кишені дуже красивий синій камінь і простягнув його мені.

 - Я хочу щоб він був у тебе. Нікому не показуй його. - серйозно наказав він.

 - Навіть мамі? - здивовано запитала я. Тато засміявся і легенько поплескав мене по голові. 

- Мамі можна.

 - Любий, щось не так?

 - Все добре, не хвилюйся. Просто повір мені, так треба. 

Доки мама з татом про щось тихо говорили, я розглядала свій подарунок. Я сховаю його і буду уявляти, що я дракон і це мій скарб!

 - Золотце, йди попрощайся з татом! Йому вже час повертатися на службу. - з посмішкою покликала мене мама.

Я міцно поцілувала його і сильно-сильно обняла. В дверях тато озирнувся, подивився на нас з величезною любов'ю і пішов. 

- А коли тато повернеться? - запитала я маму.

 - Сьогодні в палаці велике свято. Як тільки він закінчиться, тато приїде додому. - посміхнулася мама і поцілувала мене в щічку.

 Тоді я ще не знала, що бачу його востаннє. 

Увечері, в цей же день, з вулиці пролунали жахливі крики. Я вискочила подивитися, що там таке. Мама, моя люба матуся кричала і плакала. Навколо в паніці бігали люди. Палац був повністю охоплений вогнем!