Розділ 21

Донечко, пам’ятаєш, існують речення, суть яких повністю змінює кома. Такий принцип діє і в житті. Будь-яка ситуація залежить лиш від нашого сприйняття, тому перш ніж щось вирішити, добре подумай, де ти хочеш щоб стояла ця кома і як її розміщення вплине на майбутнє.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні ти знайдеш мене в обіймах рідної тобі людини.

Ельвіра
Сідаючи в ліжку навіть примружилась від легкого запаморочення, викликаного занадто різкими рухами, ніяк не могла зрозуміти де знаходжусь. Усвідомила, що пропустила звичний ранковий ритуал. Поквапно оглянула себе... беззаперечно вечір «вдався».

Роззирнулась – незнайома кімната, та ще й на вигляд явно чоловіча. Навіть зажмурилась на мить. О, Боже! Такого зі мною ще не траплялось. Подумки починаю благати, щоб хоч це був дім Стаса. Він не міг кинути...

Через декілька хвилин, проведених мною в терзаннях і розглядані інтер’єру, двері нарешті відчинились і я навіть видихнула з полегшенням – це дійсно його дім. А я в його ліжку!

Повільно підійшов ближче та дивився на мене з якимсь докором, а я на нього з запитанням, бо ніяк не могла згадати, як опинилась тут. Якийсь він замучений наче розважався до ранку, ще не бачила таким. Дивно. Може не спав через мене. Боже, що ж я витворяла? Навіть скривилась від цих думок.

- Я так розумію, що знаходжусь в тебе вдома. – промовляю обережно, усвідомивши, що говорити першим він не планує.

Зухвало хмикнув, не приховуючи сарказму.

- Ти вчора трохи розважилась... – повідомляє з якимсь натяком та дивиться так, наче я найгірша грішниця на землі. Чи то може тільки так здається? Ну я точно себе саме такою відчуваю. Навіть очі відвела, не витримавши його пронизливого погляду.

Нахмурилась в спробі згадати події минулого вечора, розглядаючи малюнки на постільній білизні з ахроматичними краєвидами Парижу, Ейфелевою вежею, історичними будівлями, якимись вуличками. Пригадався той хлопець, на знайомство з яким Стас дав добро. Звичайно, це мене розчарувало, але як тільки цей мій «помічник» вийшов, я одразу ж дала тому нахабі зрозуміти, що зі мною йому нічого не світить і він десь зник. Тоді ті дівчата змусили пити коктейль «за знайомство», запевняючи, що він безалкогольний. Саме після нього мене так і понесло. Далі події в моїй пам’яті стали окремими картинками: сцена, якісь дивні танці, вигуки повсюди, навіть попри таку гучну музику, якась невідома ейфорія, невгамовність, радість, міцні обійми Стаса, моя голова в нього на плечі, невагомість... все, більше нічого.

- А що було? – запитую обережно, зиркнувши на нього. Навіть поморщилась та затамувала подих, бо ж так не хотілось почути щось про негідну поведінку.

Стас продовжував проникливо дивитись, наче взагалі завмер, потім безпристрасно запитує:

- Просто цікаво, які здогадки ти зараз будуєш?

Здається, розізлився бо ж навіть примружився на мить. Здивувалась цій реакції, а він тим часом зі стриманим роздратуванням продовжує:

- Невже ти думаєш... – важко вдихає змахнувши рукою. - Ти ж взагалі в безпам’ятстві була!

- Ні про що подібне я не думаю. - насупилась від його незадоволеного тону, бо це дійсно якісь дивні припущення, а я ж просто хочу знати, що робила. Ледь не зітхаю. - Ти ж завжди захищаєш, витягуючи з неприємностей

Ця заява змусила його з досадою насупити брови. Що знову не так?

- Не пам’ятаю що робила вчора, тому і запитую. –  зніяковіла.

Здається, він навіть полегшено видихнув. Потім чомусь вкотре змарнів, наче моя присутність приносила йому страждання та повідомив:

- Еля, я ж тобі постійно повторюю – нікому не можна вірити. Знову величезна помилка. Урок не засвоєно! – це прозвучало занадто грізно. Обезсилено зітхає. - Вірити не можна навіть мені. Запам'ятай - нікому!

Зиркнула на нього з запитанням. Що це значить? Але він не став відповідати.

Думала доведеться вислухати цілу лекцію про свою безрозсудність, але помилилась, він не хотів про це розмовляти, як і я. Та вся ця історія дала мені добрячий урок - беззаперечно слід менше вірити всім навколо. Він має рацію.

- Дякую, - шепочу тихо опустивши голову, – ти вкотре мене врятував.

Навис наді мною, довелось знову відірватись від споглядання чорно-білого Парижу та підняти очі з винуватим виразом, бо ж я саме це відчувала тієї секунди. Протестуючи мотнув головою та змучено заявив:

- Це ж я тебе і наразив на ту всю небезпеку, не вберіг, сам туди повів і недогледів.

- Мені потрібно додому! – раптом вигукую, враз згадавши де повинна знаходитись в ці хвилини.

Уловив мій розпач.

- Ми з Христиною все владнали ще вчора. Зателефонуєш їй, дізнаєшся яку легенду вигадала.

Глянула на нього з вдячністю. Так, сьогоднішній вихідний пройде для мене як ніколи важко.
***   ***   ***
День поволі близився до вечора. Провела його в роздумах, та будувала грандіозні плани.

Аналізуючи останні події, зрозуміла, що Стас вже більш впевнено налаштований вручити мене кому-небудь. Потрібно закінчити цю гру, негайно відкрити йому очі, інакше це ніколи не закінчиться. 

Починаю діяти. Попрощалась з нянею, повідомивши, що йду розважатись з Тіною. Не знаю, чи повірила вона в казочку придуману останньою про те, що я ночувала в неї, але промовчала і виду не подала. Однаково колись я мала подорослішати.

Навіть не пожалкувала грошей на таксі.Тепер залишається лиш надіятись що він вдома. Від своєї цілі вже не відступлюсь. Роздумуючи над усім, зрозуміла, що вже давно потрібно було так вчинити.

Ледве не загубилась в їхньому елітному районі, бо точної адреси не знала, довелось згадувати і вести таксиста по пам’яті. Здається, йому це також не сподобалось, бо занадто дратувався, коли декілька разів вказувала невірний напрямок і нам доводилось повертатись.

Розплатившись за поїздку, виходжу. На якусь мить завмираю, потім роззираюсь безлюдною вулицею. В спробі набратись хоробрості глибоко вдихаю прохолодне повітря, вивчаючи дивні ковані елементи на височезних темних воротах і хвіртці, сміливо натискую кнопку дзвінка усвідомлюючи, що шляху назад вже не буде і не потрібно. Завжди йду до своїх цілей.