Розділ 19

Донечко, не давай обставинам зламати тебе, бо ти стійка, нездоланна та непереможна. Ніколи не забувай про це! Ти все осилиш, бо дуже сильна, адже проживаєш життя за нас двох. Тобі все вдасться!
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я інеєм ляжу на дерева, вкривши їх казковим мерехтінням для тебе.

Ельвіра
Стас, вміє інтригувати. Чудово це усвідомила, коли він віз мене на чергові «пошуки» ідеального хлопця, але не повідомляв куди. Сюрприз вирішив зробити! Жах. Лиш заявив, що підібрав ідеальні кандидатури, тому вибрати дійсно буде з кого. Навіть не хотілось уявляти як саме він їх підбирав, хоча глянути на тих  потенційних «рятівників» бажання було велике, бо ж навіть цікаво, поруч з ким він мене бачить.

Як виявилось, їхали не на дискотеку як минулого разу, а в якесь невеличке кафе. Знову здивував. Таке тихе та майже безлюдне місце викликало інтерес, але й приховувало чергові випробування.

Заходимо в середину і я буквально обімліваю. Аж стражденно прикрила очі від тієї картини, яка мені несподівано відкрилась.

Ні, цей хлопець дійсно божевільний! 

Ціла черга якихось виряджених, реально вимуштруваних, трохи охлялих на вигляд бідолах, вишикуваних в лінійку під стіною. Явно відмінники, це видно навіть неозброєним оком, такі є в будь-якому навчальному закладі, їх ще часто називають «ботаніками». 

Він серйозно?!

Ці, як він минулого разу виразився, «ідеальні кандидати», всі як один з такими вдумливими виразами обличчя, але видно, що з впевненістю в них явні проблеми: один нервово стискує мобільний, таке враження, що скоро переламає навпіл, другий раз у раз чіпає оправу окулярів, ще один чомусь потирає сорочку на грудях, четвертий нервово шарпає краватку, а двох інших взагалі наче тіпає. Знову з жахом заплющую очі, ніби це допоможе.

І де це можна було їх стільки набрати?! Всі як один - на підбір. Він що, дійсно їм якийсь кастинг влаштовував? Реально ошелешив.

Вражено повертаюсь до свого супутника, мабуть, в той момент мої очі хотіли вилізти з орбіт.

- Вибирай! – переможно повідомляє і навіть театрально показує на цих бідолах біля стіни, а потім з гордістю додає: – Підібрав саму інтелігенцію нашого університету! Одні розумники!

Я знову ошелешено переводжу погляд на потенційних кандидатів, та все ще не можу чітко мислити. Точно ненормальний! Добре хоч викладачів не чіпав... 

Гарячково пробую зібрати докупи думки.

- І як це все відбуватиметься? – запитую тихо, прочистивши горло. -  Як я робитиму вибір?

- Можеш з кожним із них поговорити по черзі. - вказав на столик, ніби закликаючи мене туди йти.

- А ти що робитимеш?

- Спостерігатиму, - повідомляє зухвало, та впевнено додає: - наглядатиму, щоб вони рук не розпускали.

Я навіть з недовірою скривилась, та перевела погляд на тих потенційних кавалерів, які чекали початку «змагань». Хіба хтось з от таких може «розпускати руки»? Що він верзе?!

Гаразд, будемо гратись далі. Вгамовую почуття, гордо підіймаю голову та йду до столику в самому кінці залу, щоб менше хто бачив цю мою ганьбу, хоча місцина досить тиха, тому і відвідувачів майже нема. Цікаво, що думають офіціанти про цей невеличкий рядок розумників (як їх назвав Стас), біля стіни?

Вмостилась за столиком, та попрохала принести води. А ці «кавалери» так несміливо переглядаються один з одним, ніхто не наважується йти першим до мене на бесіду.

О, Боже і де він їх знайшов і як вибирав?! Знову стражденно прикрила повіки. Стас, помітивши це розгнівано подав їм знак. І перший з цієї черги несміливо підійшов та присів, здавалось, на самий краєчок стільця, ще й спину випрямив (як істина леді!), нервово поправляючи окуляри.

Нарешті офіціант приніс води. Зробила ковток, не зводячи очей з «кавалера». Він ніяк не міг вирішити куди йому прилаштувати руки. Вже навіть стало шкода бідолаху.

- Я, Ельвіра, - повідомляю і легенько усміхаюсь, намагаючись заспокоїти.

Здається вдалось, бо ж нарешті прилаштував руки на краєчку стола, та навіть підняв на мене погляд.

- Олег, - повідомляє якось тихо, потім прочистив горло, та більш сміливо додав: - радий знайомству з такою чарівною леді.

О! Дивлюсь на нього і усвідомлюю, що ці «ботаніки» не такі вже й безнадійні, як здається на перший погляд. Якщо трохи потренувати, додати впевненості, то ще цілком нормальні кавалери вийдуть.

- Чим захоплюєшся? Які хобі маєш?  - запитую, бо щось він не квапиться продовжувати бесіду.

Раптом знову почав нервуватись раз у раз поправляючи оправу окулярів. Захотілось втекти від усього, але це роль, тому глибоко вдихаю і починаю грати. 

Простягаю руку через стіл та торкаюсь його пальців, мило усміхаючись. Від цього несміливий кавалер розгублюється ще більше та навіть починає посилено дихати переводячи погляд з моєї руки на обличчя і навпаки. Але мені не його реакція цікава, а того спостерігача, який знаходиться в іншому кінці залу. 

Обережно переводжу погляд на Стаса. Той, здається, навіть роздратувався, хоча можу і помилятись на такій відстані. Для більшого ефекту починаю широко усміхатись цьому Олегу, вдаючи, що мені дуже цікаво.

Говорила з ним не довго, бо ж їх тут ціла черга, але прикидалась, що все йде чудово. Ставила якісь прості питання, він у відповідь щось незрозуміло гугнявив, здається, я йому також не інтересна, чи може боїться мене...

Всі інші знайомства пройшли приблизно так само. Складається враження, що ці «ботаніки» ніколи раніше не спілкувались з дівчатами, може їм взагалі це не цікаво. Аж примружилась від відчаю. І що цей Стас собі думає? Невже дійсно планує вручити мене в руки ось такому...? Ледве стрималась щоб не скривитись, бо вже ставало не до жартів.

Сміливо підводжусь і прямую до цього «помічника». Мабуть думає, що я йому дякувати буду за це все.

Сідаю за його столик і дивлячись в очі спокійно заявляю: