Розділ 10

Донечко, пам’ятай, навіть коли буде дуже важко, а проблеми здаватимуться нездоланними, вихід все одно існує, бо немає таких ситуацій які неможливо вирішити. Просто ми не завжди бачимо рішення. Іноді варто дивитись на проблему під іншим кутом.
Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні шукай мене в ніжній усмішці ближнього.

Ельвіра
Поволі минав черговий день, близився вечір. Це значило лиш одне – скоро ми зустрінемось, щоб обговорити майбутні плани, пов’язані з пошуками батька. Заодно випробую нові знання, бо щось минулого разу не дуже добре все виходило, навіть часом шокувала його тими прийомами, зароджуючи підозри. Але це змусило трохи потренуватись, тому надіюсь подібних промахів вже не буде. Хоча моя основна ціль сьогодні не Стас, а розслідування. Навіть не уявляю, як можна буде знайти батька маючи такий мінімум інформації.

Що стосується збору необхідних даних, то мені вдалось небагато, бо ж їх практично нема. Тому пошуки легкими точно не будуть.

І от глянувши на годинник, усвідомлюю, що скоро сюди заявиться цей мій помічник, тому необхідно підготуватись, слідуючи рекомендаціям.

Значить так: сукня є, підбори... зітхаю і витягаю з-під прилавку осінні черевички на каблуку, які ще зранку спеціально для цього принесла та залишила там. Не дуже люблю ці підбори, віддаю перевагу практичності, особливо коли потрібно цілий день бігати цією книгарнею. Чого тільки не зробиш заради своїх цілей. Взулась. Так, наступний пункт – волосся. Витягаю з нього всі шпильки, та акуратно пригладжую, бо саме розпущене волосся приваблює чоловічі погляди – кожна знайдена мною стаття про це розповідала.

Взагалі рекомендацій було безліч, та я вибрала тільки ті пункти, які повторюються в різних джерелах – для більшої надійності. Добре їх вивчила і тепер експериментую. Стас думав, що він мене провчить і на цьому гра закінчиться, ні, я йому доведу, що крім тієї наївності, в мене ще дещо є. Зможу добитись свого, мушу це зробити, а потім відступлю і зізнаюсь, що це також була лише гра.

«Це ж не помста» - вкотре пробую себе переконати, бо ж так не хочеться йти наперекір рекомендаціям мами.

Несподівано з цих майже картань мене вириває той, кому я надумала відплатити тією ж монетою ... Ну от, знову все нагадує помсту. Гаразд, подумаю про це на самоті.

Осанка, грація – все як треба. Згадую про привабливу загадкову посмішку (вкотре треновану), пробую зачарувати його ще з порогу. Наче оцінив, бо ж легенько усміхнувся у відповідь, як тоді при першій зустрічі – самими кутиками губ. Привітався, підійшов ближче та обіпершись на прилавок схилився до мене, прикувавши очима. Чомусь від усього цього думки почали десь кружляти, путатись, зачіплюватись одна за одну... Втупилась як зачарована, вивчаючи кожен міліметр нової усмішки, блукаючи його губами так, наче там мій порятунок. Який жах! Здається, він на мене діє так само, як і я на нього зі своїми прийомами.

Ледве опам’яталась. Що це знову таке?! Що роблю?! Який же там наступний пункт?

- Ельвіра, що тобі вдалось дізнатись? Викладай всю інформацію. - нетерпляче заявляє, продовжуючи свердлити поглядом.

Цими словами він врятував себе від чергової порції моїх прийомів та експериментів. Все, відкладаю ті пункти до більш підходящого моменту, зосереджуючись на головному. Витягую невеличку папку, та розкладаю по прилавку знімки. Стас уважно пробігся по них допитливим поглядом, та зупинився на моєму улюбленому – єдине фото де ми з нею разом.

- Еля, коли ти народилась?

Зрозуміло для чого йому ця інформація, навіть колись сама про таке думала.

- В середині травня.

Нахмурив брови і замислився. Знала, що він рахує, тому одразу повідомляю:

- Це сталось в серпні. Я тобі навіть більше скажу, як мені вдалось вияснити в няні, приблизно в цей час, мама їздила на дачу в село, вона любила проводити там відпустку.

Стас переможно глянув на мене, наче ми зробили якесь фантастичне наукове відкриття. Невже все дійсно буде аж настільки легко? Щось навіть не вірилось. Мабуть, йому також, бо трохи подумавши запитав:

- А що тобі ще відомо? Наприклад: де вона працювала, чи мала подруг, куди їздила?

- Що стосується подруг, то тут я нічого з’ясувати не змогла, няня говорила, що були якісь шкільні, проте вона з ними втратила зв'язок одразу після закінчення школи, бо ж всі пороз’їжджались. Якщо вони не спілкувались, то навряд чи допоможуть.

- Гаразд, ти сказала, що вона їздила у відпустку в село, то де ж вона працювала?

Було видно, що Стас серйозно підходить до цієї справи. Але ж так, мабуть, хоче швидше мене спекатись, сам сказав, що оберігатиме, аж поки не відшукаємо батька. Хоча його ж ніхто не тягнув за язик, навіщо було таке говорити?! А може просто хоче допомогти, а не позбутись. Щось я занадто швидко розігналась цими своїми думками, ще й десь не туди... Вдихаю заспокоюючись і починаю розповідати далі:

- Мама працювала на швейній фабриці, куди одразу після закінчення технікуму прийшла на посаду технолога. Але працювала там недовго і було це все двадцять років тому, мабуть її ніхто вже і не пам’ятає.

- Можливо, - замислився Стас, - але я однаково з’їжджу туди завтра після навчання, поговорю з працівниками, може хтось працює ще з тих часів.

- Непогана думка, - погодилась я, - зроби знімок на телефон, можливо там дійсно її впізнають.

Сфотографував і декілька хвилин прискіпливо розглядав оригінал, потім зиркнувши на мене спокійно повідомив:

- Ти дуже на неї схожа.

Лиш ствердно кивнула і вже за звичкою провела пальцями по фотокартці.

- Найімовірніше нам з тобою доведеться їхати в те село, - вирішив Стас, знову роздивляючись розкладені фото.

- Так, скоріш за все, всі відповіді знаходяться саме там.

Згадалась старувата сільська хатина, в якій колись народилась няня, невеличкий садок, вічно обростаючий бур’янами. Важко втягую повітря. І не уявляю як ми його там шукатимемо. Не станемо ж ходити, чіпляючись до всіх без виключення чоловіків з запитанням: чи не Ви часом мій батько?