Стас
Після останнього побачення з Ельвірою усвідомив, що вона повністю готова до завершального кроку. Спеціально ж повів її на ту льодову арену, підозрював, що не вміє кататись на ковзанах, тому мені доведеться її «навчити». Навіть посміхнувся, згадуючи як відчайдушно притискувалась до мене, боячись опинитись розпластаною на тому льоду.
Задум вдався на славу, дівчина мені повністю довіряла, саме тому вже час переходити до більш серйозних дій і завершити це парі своєю перемогою. Вкотре усміхнувся думкам уявляючи це «завершення». Так, буде цікаво...
А як же вона несміливо потяглась до мене і поцілувала... Спеціально цього не робив раніше, вичікував, змушував її зробити перший крок, відчути потяг, пристрасть до мене і це нарешті сталось. Такий сигнал проігнорувати вже не міг, бо ж дівчина тепер повністю в моїх руках. Це було чітко зрозуміло в той момент, коли вона розтанула в обіймах всього лиш від одного поцілунку. Так... вечір обіцяє бути чудовим... в ній явно відчувається потенціал. Знову ці думки змушують вдоволено шкіритись в передчутті.
Планувати щось грандіозне не став, навіщо ці зайві старання, вона і так майже здалась. Вирішив підкорювати переглядом якоїсь романтики. Ну а, що? Ідея наче непогана, в якомусь фільмі точно таке бачив.
Вже навіть все уявив: напівтемрява, на екрані якась романтична маячня, яку вона, до речі, сама вибере з того запропонованого мною довжелезного списку, вникне в те все, а тут ще й я з бокалом вина... наче сценарій фільму. Сама кинеться в обійми, як і на тому льодовому катку.
Ну звичайно... саме так все і станеться. Добровільно ж погодилась їхати до мене, значить, повинна усвідомлювати з якою ціллю, не може ж вона бути аж настільки наївною, щоб цього не розуміти...
І тут в голову почали закрадатись якісь сумніви, варто лиш глянути в ці очі... Вона дійсно виглядає аж надто якоюсь недосвідченою і простодушною, не такою як інші. Ні!!! Швидко розігнав їх. Відступати пізно. Не можна дати Марку шанс виграти, інакше він погубить її! Наче я кращий і так не вчиню... І що це знову за несподівані докори?
Невдовзі ми вже прямували за місто, тому ця історія мусила скоро завершитись. Чомусь в пам’яті почали спливати картинки з наших зустрічей, якісь уривки тих її дивних міркувань, віддані погляди, милі усмішки і хоча все було лиш грою, та мушу визнати, навіть хотілось, щоб це було по-справжньому, бо така забава однозначно залишиться приємним спогадом. Але я не маю права на щось подібне, тому залишається тільки гра.
Вирвавшись з роздумів раз у раз кидаю швидкі погляди на дівчину на сусідньому сидінні. Так глибоко замислилась, наче вирішує якусь вселенську проблему. Аж інтересно стало, про що це можна так завзято розмірковувати?
- Стас, мені цікаво, - несподівано вона порушила гнітючу тишу своїм милим голосом, наче прочитавши мої думки, – ти ж студент, коли ти встигаєш навчатись? Майже всі вечори зі мною проводиш...
Чорт! Про що ця дівчина думає?! Я везу її в свій дім, цілком зрозуміло для чого, а вона хвилюється за моє навчання! Навіть з подивом зиркнув на неї. Здається, вона цілком серйозно, та ще й, реально, чекає відповіді!!! Краще б не знав тих її думок...
- В мене прекрасна пам'ять, уважно слухаю лекції, тому непогано засвоюю матеріал.
- Але ж цього недостатньо! – навіть збурилась.
Що це за несподівані материнські замашки?! Потрібно заспокоїти, бо щось вона, здається, рознервувалась, знову ця її дивна поведінка... навіть змусила нахмуритись.
- Еля, не хвилюйся, наші зустрічі не впливають на моє навчання. - глянув на неї, а вона навіть підозріливо прищурилась. – Я цілком нормальний студент! - вкотре пробую її переконати і це вже навіть почало дратувати. - Якби належно не навчався, батьки б не надали мені такої свободи.
І це дійсно правда. Саме показово хороша поведінка та навчання стали запорукою того, що батьки нарешті випустили мене з під своєї опіки, тому коли старший брат раптово купив квартиру в місті і переїхав туди, я зміг оселитись в нашому заміському будинку, нарешті відчувши смак справжньої свободи.
*** *** ***
Все йшло за планом. Вона щось там вибрала з того списку на екрані, навіть запитала чи я згоден, мені було байдуже, просто кивнув. Зосередився на іншому. Дівчина була так близько і це не могло не хвилювати, стимулювати різні фантазії, уяву....
Вона вже навіть увімкнула якусь маячню і так захоплено дивилась, наче там дійсно було щось варте такої уваги. Справді витає в тих всіх мріях... і наче зовсім не розуміє для чого тут. Ніби і не планує кидатись в мої обійми...
- Стас, чому не дивишся? – зиркнула на мене з відвертим подивом. – Щось інше вибрати?
- Ні, - швидко відповідаю, усвідомлюючи, що ледве вирвався з тих чудакуватих роздумів. – Я принесу нам вина.
О, чорт! Вона знову подивилась на мене так, наче вперше бачить! Швидко підвівся і вийшов. Зрозумів, що раніше помилявся. Все ж перемога аж такою легкою як планував, не буде, бо ж вона зовсім не схожа на дівчат які були «до», з будь-якою з них ми б давно розважались, а ця...
Навіть не знаю як до неї підступитись!!! Чи не хочу? Вже мене заплутала. Я ж не можу здатись...
Повернувся з келихами. Ну такий натяк ніхто не зможе проігнорувати. Простяг їй, вона навіть застигла на якусь мить, наче вагалась чи брати його з моїх рук. Потім все ж взяла і мило усміхнулась.
Ну, що творить?! Чому ця дівчина своєю поведінкою викликає такі суперечливі почуття? Пробую опанувати себе, зробивши глибокий вдих.
Присів поруч, та легенько торкнувся її бокала своїм. Враз згадав, що мені ще доведеться відвезти її додому... потім, тому пити алкоголь не можна, бо ж це правило я не порушую ніколи. За кермом автомобіля потрібна максимальна увага і концентрація. Трохи потримавши бокал в руці, відклав в сторону. А Ельвіра здається захопилась. Опустошивши його, теж відклала в бік і легенько торкнулась пальцями лоба. На той блакитний екран, з якоюсь романтичною маячнею, вже давно ніхто не дивився.
#301 в Молодіжна проза
#2739 в Любовні романи
#1333 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 13.07.2020