1. Контакт
Не зовсім розумію, це що їх супротивники?
Серйозно? Ці малі?
Це щось почесне в них? Як ніби нагороди
полеглих ворогів? Навіщо вони органи їх носять на собі?
Частини тіл – це ж бридко. Хіба, ні?
І дивно.
О, ні, вони їдять мізки,
нирки, кишківники!
Ховаймося, ось там, хутчіш,
за небокраєм.
Сховаймося у цій блискучій сітці із судин.
Ой, як воно яскраво сяє, так мерехтить.
А це що? Ембріон?
О, ні, це звідки воно впало? Він що серйозно? Жах якийсь. Сирим?
Відкрий-но люк, бо щось мені погано.
Ой, такі маленькі, милі, дивовижні.
Чому вони їх носять у собі?
Хіба це зручно? Прямо всередині?
Так дивно. Хоча ні,
на цій землі, мабуть, інакше неможливо –
безпечніше, я зрозуміла.
О, ні, це що він робить? Дивись униз! Диви!
Ось той, диви. Це що – кров? У банці трилітровій?
Куди? Навіщо? Кров’ян – що? Не дочуваю.
Ну все, тримай, свідомість я втрачаю.
Стільки запитань.
Ні, любий, полетіли краще далі,
поки самі не стали ми сумками.
Нібіру може?
Могутні ящери, сподіваюсь, більш м’які.
Ох і досвід! Чи повірять?
Ну і зухвалі ж ми мандрівники.
Давай, мій зелененький, що є сили –
тисни по всіх кнопках.
Геть від можливої могили,
вмикай останню швидкість, щоб не наздогнали.
Мабуть, не будемо дружити ми світами.
Тікаймо непомітно між зірками
з цієї дикої планети хижаків.
2.
«Твій біоскафандр такий замалий,
як же влізла ти в нього уся? Як тобі? Зручно?»
«Ні – затісний, непродуманий весь взагалі».
«Ой, не скигли! Мій он кривий.
Вип’ємо, подруго, з новим рівнем тебе!
Ось у неї нема запчастини.
Як забути могли на заводі таке?
Хтось в листі обхідному відмітив не те
і залишив її без деталі?
Чиясь дурість? Образливо це!
Вип’ємо, подруго без запчастини. Як тобі?»
«Залюбки б обмінялась!»
«А ти що?»
«Вже тут загубила».
«Як так? Не доглядала?»
«Ні, не знає ніхто.
Наче всі ми тут партія з «браком» –
так нам кажуть. Не слухайте їх!
Де інструкція та, де написано ось –
це зразок, ця модель. Хто її написав?
Що є норма? А що ідеал?»
«Вип’ємо, подруго що загубила!
Стільки мудрості в тебе – ділися знанням».
«Пощастило – я так всім кажу!
Стільки рівнів пройшла, а секрет головний,
осягнути ніяк не могла.
Ці скафандри – ніщо! Крізь них подивіться,
усередині, там – в глибині.
Нагорі їх швиденько збирають, не тому що ледачі вони.
А тому що заводи ті роблять не пакунки, а душі.
Цей продукт – досконалість, там гарантія – вічність,
а обгортки – на повторне вживання,
або ж біорозкладні».
3. Це все насправді? 25.03.22
Чи можу попросити я гравця,
який керує моїм персонажем –
будь ласка, любий, натякни,
це все насправді?
Чи мені не хвилюватись?
Ми в Матриці?
Це симуляція? Чи сон?
Якщо це так, коли вже прокидатись?
Це катакомби? Кабелі
стирчать із мене,
а це кокон?
Давай якісь деталі, не тягни.
Щоб не казали інші –
у цю реальність не повірити мені!
А як вже видав ти таке завдання,
пробач вже за зухвалість,
то розблокуй уміння, витривалість,
хоча би плюс один до маскування.
А може перевірка для душі?
Я мертва? Це Тартарари?
Чому усе червоне навкруги?
Це шлях? На інший рівень перехід?
Якщо це так, давай скоріш на вихід!
Благаю, натискай вже той ресет –
зітри це кляте коло пекла.
Я опритомніла в обід. І зник той корабель.
Це був кошмар, бридкий сюжет –
система дала збій.
Усі живі, нема розрухи,
тортур та болю, зла та муки,
а навкруги – лиш соняхи,
і небо
тихе-тихе.
4. 23.03.22
Чи зможемо це пекло подолати?
Давай долоньку та пішли перевіряти.
Штовхнув нас лютий в бісове болото –
тут морок, але нас не налякати.
Четвертий вершник прискакав в наш дім,
примусив нас з початку починати.
Обрати долю іншу,
й стати
тим, ким ми не мали стати.
Ті, що були до нас, з небес попереджали –
пізнали, бачили, ми все це відчували!
Ми тут, де світло! Чуєте, нащадки –
там, на землі, залишили нотатки
та хрести.
Будь ласка, не повторюйте помилки,
роздерти кляте коло настав час.
І тим, що будуть після вас,
залиште – землю, стяг,
іконостас.
Багряним кольором рукопис напишіть,
те, що на серці –
слів не підбирайте.
Тут вершники були багато раз,
ми зупинили їх –
навіки.
Видихайте!
5.
«Подвійний де листочок?»
«Це був іспит?»
«Так, і ви його пройшли.
Вітаємо, проходьте, не баріться.
Ой, ні, чекайте, ще не вирішено все».
«Пані, ви затримуєте чергу,
скоріш-скоріш, проходьте ж уперед».
«Мені ж тільки спитати!»
«Ви вдруге тут? Платіть вже врешті-решт!»
«Це що ще за грабіж? Хіба не 2 копійки?
Кличте Харона. Він тут головний?»
«Інфляція, мадам, побійтесь Бога,
пройшли роки!»
«Тепленько тут у вас, а я не по погоді».
«Не журіться, у нас добро у моді,
встигаєте, ще є чиста сторінка, ще є час!»
«Шановна, прокидайтесь – пройшла анестезія,
вітаємо, ось тут от підпишіть».
«За що рахунок? За світло у тунелі?
Шокована! І там, і тут деруть!»
Відредаговано: 08.08.2023