Глава 4

Спустившись на… Якщо чесно, не знаю, на який поверх, після трьохсот сходинок та кількох поверхів рахувати перестала. Потрапивши сюди, я думала, що мешкаю в одноповерховому будинку, оскільки весь час перебувала на одному поверсі. Але зараз слабо уявляю величину цієї будівлі. Коли, нарешті, сходи й коридори закінчилися, ми вийшли в хол, мабуть. Ось це так! Раніше я таке лише на картинках бачила. Все в золоті, навіть малюнки на шпалерах світяться золотом. А у поєднанні з темно синім та червоним…! Мені тут напевно починає подобатися.

Поки я застигла на сходах (це – червоне дерево?!), Раян спустився вниз до гостей. Хоча не схоже, що це звичайні гості. По-перше, гості не поводяться так вільно, а коли ми прийшли пані, як її там, сиділа на дивані та попивала чай. А по-друге, не буде ж звичайній гості Раян говорити: «Вітаю, матінко». Матінка?! Подивилася на жінку. Та вона йому в сестри годиться! У цьому світі створили еліксир молодості?

- Раян, милий, - після вітального поцілунку ручки її обличчя посуровіло, - Ти змусив мене чекати.

- Справи. - невизначено сказав той у своє виправдання, сідаючи навпроти матері в крісло.

Ай-яй-яй, Раюсичка. Зрозуміло тепер чому ми так довго спускалися. Провела поглядом слугу, що втік, здається, він зітхнув з полегшенням, коли зрозумів, що пані - більше не його турбота. А де ж леді Катаріна?

- Мені доповіли, що ти прибула з Катаріною, - Раян теж помітив її відсутність. 

Щось не чую радості у його голосі. Засмучений чи прикидається?

– Вона з нянею у парку, – нянька? – Останнім часом дівчинка ще більше замкнулася у собі.

- Смерть Дрека велике горе всім.

Прозвучало якось заїжджено та без емоційно. Або Раяну набридло це повторювати, або він не дуже засмучений смертю цього Дрека.

– Так, – пані Лаода… …ня …мія? Лаодамія! Згадала. Загалом, мама промокнула хусткою, не зрозуміла, звідки вона його витягла, куточки очей. - Твій брат був би чудовим правителем. Якби не його ... - Жінка скривилася, ніби лимон проковтнула, - Дулнія! 

Хм, а хто ж тоді Катаріна?

- Дельнія, мамо, - поправив її Раян. 

Не думаю, що пані Лаодамія помилилася випадково.

Поки я їх слухала, почала спускатися зі сходів. І коли мені залишалося чотири сходинки, послизнулася. Якщо дізнаюся, хто так старанно мив тут підлогу, покараю! І начхати що це їхня робота! Добре, що летіти довелося недовго і шерсть пом’якшила посадку. Ось тільки моє падіння привернуло увагу всіх присутніх. Зібравши лапи в купу, спробувала стати нормально. Все-таки знайомство із мамою.

- Що це за непорозуміння? - запитала жінка. 

Я? Подивилась собі за спину. Може, вона не про мене. Але там нікого не було.

- Це Фріда, - говорить Раян посміхаючись. 

А йому, значить, смішно? Він навіть не намагався приховати посмішку.

- Раяне, мені не подобається твоє захоплення дворняжками. Мій син не повинен цим займатися. Адже в тебе є слуги! 

Дворняжка? Я? Ви подивіться на мою шерсть! Хіба у дворняги може бути така шикарна та біла шерсть?!

Подальшу розмову перервали жінка з дівчинкою років шести. Це і є нянька та Катарина? Подивилася на малечу. Волосся чорного кольору, рисами обличчя чимось схоже на мадам Лаодамію. Ось тільки чому дівчинка така тиха? Вона не бігає, не кричить, не просить смакоту... Хоча про що це я, адже це інший світ, може, і діти тут інші. Катаріна мовчки підійшла до нашої компанії. 

– Чому ти така брудна? - Оцінила зовнішній вигляд маленької міледі, - Марта! Швидко приведи її в порядок, – няня без зайвих слів відвела Катарину. Дівчинка та слова не встигла сказати. 

- Вона все ще не говорить? - Запитав Раян. 

То вона весь час мовчить?

– Ні. Ні слова після смерті Дрека.

– То чому ви тут? - Переклав тему Раян.

—   Раян, ти мало часу проводиш із племінницею. 

Ось! Я знала, що вона його плем'я! 

—   Катарина залишиться тут на місяць, - сказала жінка, як відрізала.

- Мама! Не думаю, що тут їй буде зручно. Може, ти забереш її з собою до палацу? Тут їй буде не надто…

- Ти думаєш, що серед незнайомців їй буде краще, ніж із рідним дядьком? - Мадам піднялася. - Її речі вже вивантажили. Побачимося через місяць, синку.

І мадам Лаодамія покинула нашу славну компанію.

- Тільки цього мені не вистачало, - пробурчав собі під носа Раян.

Ми знову йшли. Я хотіла оглянути інтер'єр, але Раян так летів, що це було неможливо. До кабінету ми повернулися досить швидко. Не кажучи жодного слова, Раян сів за стіл і продовжив роботу. Працетерапія? Через те, що мені ніяких вказівок дано не було, я пішла до диванчика. Потягнувшись, застрибнула. Але, мабуть, на дивані хтось був, бо мене одразу скинули на підлогу. Не зрозуміла? Хто зайняв моє місце? Загарчала. По кабінеті пролунав сміх Джеспера. Як я його не відчула? 

- Ось у цьому всі дівчата, - на дивані проявився сам чоловік, - Коли виявляєш знаки уваги, вони гарчать. А потім самі застрибують на тебе… – загарчала ще голосніше.