32. Втрачаючи себе

Чубак-Нур припинив своє існування.

Запізно згадала геймерка про дівчину, що приглядала за ними з Савелієм, та про інших ні в чому не винних слуг замку. Та ще про в'язнів в підземних печерах. Хоча про них швидше за все попіклувались друзі Туттамін.

Чорна борода змінив обладунки на нейтральні та викликав свого їздового вепра. Тварюка була в холці вища за гнома на цілу голову, проте мала зручну збрую, яка дозволяла не тільки комфортно сісти вершникові, а ще й вмостити важливий вантаж.

Непритомна гноміха була дуже важлива. По-перше, вона була сховом душі, а по-друге доказом правдивості слів чорнобородого.

Чи з'їхала Марина з глузду, важко було казати. Ще ніколи в житті не знаходилась вона у тілі, що одночасно належало стільком особам. І у віртуальному світі це відбивалось не тільки на здатності Віруса ставати сильнішим, переймаючи здібності аватарів, а й на свідомості самих гравців.

Перебуваючи в тілі рудого близько години, геймерка зрозуміла, що вже не впевнена в тому, які з емоцій належать їй, які належали іншим гравцям, а які належать самій програмі. В тому, що Вірус має власний інтелект, вона вже майже не сумнівалася. Проте він не був чимось відокремленим, він вбудовувався в свідомість носія.

Не в змозі пояснити це навіть самій собі, вона стрімголов мчала у бік міста. Щоб побачитись із Савелієм, а через нього зв'язатися з Куродою. Чи зможе вона щось пояснити цим двом, вона не знала, але відчувала, що тільки якщо обидва її зрозуміють, буде все гаразд.

Проте не все було так просто. Розуміючи підконтрольність своєї свідомості, геймерка побоювалася йти на контакт. Чи зможе Вірус утнути щось, що вона не контролюватиме, чи ні, передректи неможливо. Поки що тіло було повністю підконтрольне, але наявність чужого впливу все ж дуже добре відчувалась.

Налаштувавши автопілот своєму вепрові, чорнобородий пірнув у меню характеристик, розподіляючи невикористані очки так, як буде зручно лялькарю. Про всяк випадок перевірив інвентар та дуже зрадів, коли виявив там покоцану скриньку із гучною назвою Золотий набір лялькаря.

Скопійовано було геть усе, окрім петів. Це засмучувало одного та змушувало радіти іншу, такі відчуття важко пояснити.

Біля самого міста рудий спішився. Тільки тепер він помітив Куро. Маленький помічник дивився похмуро й зосереджено. Гном відповів помічникові таким самим важким поглядом. А потім зненацька заговорив:

- Якщо ти мене чуєш, - не відводячи погляду, промовив він, - то май на увазі, що Марінет Леруа - одна з тих, хто керує цим тілом. Моя мета викрити й інших, але я поки що не знаю, як це зробити. Я буду в цьому тілі, поки не знайду ще двох, або поки мене не викине з гри хтось із них. Сподіваюсь, вони ще не схаменулись та не повтікали. А ще сподіваюсь, що він... не візьме мене під контроль.

Куро ніяк не відреагував на повідомлення не від своєї господарки, хоча геймерка й не сподівалась на це. Важливіше було те, що якщо з'явився Куро, то за ними спостерігає його розробник.

Раптом захотілося розказати йому все, наче жити залишилось зовсім недовго, але швидкопринна думка розтанула й рудий гном відвернувся від помічника.

Ще кілька рухів й Туттамін знову опинилася на плечі гнома, а кабан зник так, наче його не було. Борода, що вибилась, втрапила під ноги. Розлючений гном скинув ношу та підтягнув бороду, запихаючи її глибше у кишеню. Тільки впоравшись, він зрозумів, що щойно зробив, та обережно перевернув гноміху обличчям догори.

Він зосереджено вдивлявся в найдрібніші риси незнайомого обличчя. Чомусь згадався образ людської дівчини, він раніше часто бачив його у дзеркалі, а ще якось збоку здалеку. Гноміха лише віддалено нагадувала те відображення.

Відмахнувшись від дивних думок, геймерка підхопила гноміху та рушила у місто. Безумовно, променад з тілом на плечі привертав увагу гравців та НПС. В цьому місті вже доволі часто зустрічались гравці рівнем від сорока та вище. Сам по собі високий рівень гнома викликав здивування, а тут ще й незвична ноша.

Рудий поспішив до найближчого готелю, орендував найдорожчу кімнату та залишив у ній Тутту. Кімната видавалась знайомою, схоже він був тут не раз, й не викликала цікавості. Натомість цікаво було знайти Марінет та подивитись її реакцію на знайоме обличчя. Та чи буде на нього діяти розкачана привабливість роги?

Виходячи з кімнати, Рудий нарешті сховав свої характеристики, спустився на перший поверх та не повірив своєму щастю. За одним зі столів спиною до нього сиділа Марінет. Гноміха весь час озиралася на вхід, але нападу зі спини теж очікувала. Тому рука гнома лише прописала повітря так і не зустрівшись з плечем... кхм... подруги.

- Що ти, в дідька, робиш? - прошипіла Марінет, з'явившись поруч. - Навіщо ти її викрав? Як тобі взагалі це вдалося?

Рудий зрадів. Все виходило так, як він хотів. Рога не впізнала заміни. Усмішка на обличчі ставала ще ширшою, ба навіть це не зіпсувало вистави.

- Знову ти щеришся, як псих, - загарчала рога. - Ненавиджу цю твою дурнувату звичку. Кажи вже, що ти задумав.

- Те, що не вдалося зробити тобі. Позбавитися неприємностей. До речі, ти не боїшся, що хтось з твоїх друзів може завітати на вогник?

- Ні, всі розбрелися. Я бачила, що ти у грі, тому також зайшла. Знала, що ти обов'язково щось утнеш. І не помилилась. До речі, коли ти встиг дістатись замку? Й навіщо взагалі туди пішов?

- В мене були причини...

- Досить, П'єр! Досить вести себе так! Невже вона так тобі подобається? Ти весь час спостерігав за нею. Але після того разу, як вона тобі відмовила, хіба ти не зненавидів її?

- Це тебе не стосується, - посмішка зникла з обличчя гнома, нічого не кажучи він вийшов з приміщення.

Йому треба було побути одному, подумати, звести отриману інформацію. До того ж злість та острах одночасно забулькотіли у свідомості.

Злість через те, що Марінет зачепила якусь болючу тему, а страх через те, що вона згадала, що Марині робив пропозицію невідомий. Після відмови він жбурнув дівчину у візку на підлогу. А ще ім'я... Пітер... ні, П'єр. А хіба це не одне й те саме? Той, хто весь час дивиться на Марину... Акцент, з яким говорив незнайомець був французьким чи ні? Чи можливо, що в одній компанії будуть всі шпигуни? Чому того вечора Марина не розпитала, хто яким персом грає? Недолуга дурепа!