26. Замок Чубак-Нур

Замок Чубак-Нур зустрів мандрівників доволі привітно. Широко відкриті ворота, ввічливі охоронці. Аж ніяк не таку зустріч очікувала досить дивна пара, що складалася з ельфа й гнома. Тим не менш, вони отримали дах над головою та навіть завдання з винищення чудовиськ, що псували життя мешканцям фортеці.

За завдання мандрівники подякували, але бігти виконувати не поспішали. Користуючись гостинністю хазяїна, вони попросили провести екскурсію замком перед вечерею, на яку були запрошені вони та інші гості фортеці.

Маленька служниця, що супроводжувала лицаря та його... хм... блазня? зброєносця? Вона могла лише здогадуватись про роль кремезного гнома, адже спитати не наважувалась. Й про всяк випадок вела себе з ним не так приязно, як зі шляхетним ельфом. Дівчина розповідала все, що колись чула про замок, обережно уникаючи тем, що стосувались молодого господаря. Гості одразу ж зрозуміли її маленьку хитрість, але, не бажаючи пожаліти нещасну, весь час питали саме про нього.

Служниця озиралась, очікуючи та боячись побачити за поворотом чи гобеленом обличчя у масці - немертвого шпигуна барона. Дівчина бачила представників таємної армії не раз, тому їй геть не хотілося стати їх ціллю. Але чоловіки наче не помічали цього, без упину питаючи про господаря.

Зрештою вони зрозуміли, шо дівчина, яка спочатку була досить спокійною та навіть намагалася привабити красеня-ельфа, не просто так почала щокілька секунд міняти колір обличчя, озиратись та затинатися, й облишили спроби її допитати. Розмовляти на тему порятунку полонених у стінах замку також не наважились, тому вирішили піти до своєї кімнати та почекати вечері там.

Кімнату їм виділили чомусь тільки одну, але перейматись з цього приводу партнери не стали, зрештою це всього лише гра. Й щоб гарно виспатись навіть роздягатися не треба.

Вбивати час до вечері було нічим, тож у хід пішов словопотік Савелія, який часто випереджав навіть його думки. Зрештою, розмова стала досить інтимною.

- Навіть не уявляю, що відчув би, якби побачив оголену гноміху, - всі відчуття при цьому в повній мірі відбилися на його обличчі: цікавість, очікування, острах, гидливість,  жартівливість - чого там тільки не намішано.

- Ти був би на смерть вражений неземною красою та блиском сталевих м'язів, - хмикнула Тутта, уявляючи цю картину.

Сама себе оголеною вона бачила всього лише раз, коли створювала образ в конструкторі. Статура у гномів й справді була надзвичайно кремезною. Раніше Марина вважала, що без одягу гноми мають виглядати такими собі пухкенькими коротунами. Проте її власне відображення, яке тоді ще належало підлітку, зовсім не виглядало кумедно. Гноміха не була суцільною м'язовою горою (тобто холмиком), ба, навіть мала невеликі груди, але жодної зайвої жирової клітинки в тому тілі не було. Що вже казати про теперішню, дорослу, Туттамін.

Савелій також хмикнув, але веселі чортенята з його очей нікуди не поділися.

- А ти не хотіла б подивитись на оголеного ельфа? - пограв він бровами.

- Боже збав, - відсахнулась гноміха, але геймерка у її голові задумливо всміхнулася. - ...Хоча. Чом би й ні? Хотіла б, - кивнула вона на підтвердження своїх слів.

Ельф навіть розгубився спочатку та, здавалось, зніяковів. На таку відповідь він не очікував. Але слово - не горобець, й він потягнувся до застібки своїх обладунків. Це все можна було зробити набагато швидше та легше, зайти до меню персонажа та поприбирати зайві речі, але Савелій чомусь забув про цю функцію зараз та роздягався, як у реальному житті - власноруч.

Туттамін завмерла в очікуванні. Вона ще ніколи не бачила ельфа з близька, тим паче без одягу. Вона не знала, чого очікувати. Знявши важкі обладунки лицаря, білявий став ще тоншим та довшим, й гноміха зрозуміла, що не бажає бачити його куці м'язи. Вона підняла руку, зупиняючи стриптиз.

- Досить.

- Що трапилось, кралю? Зніяковіла? - широко всміхнувся Савелій, реакція напарниці лестила його чоловічому самолюбству,  та стягнув сорочку.

На відміну від очікувань те, що побачила Тутта, не викликало в неї відразу. Статура ельфа у світлі від вікна за його спиною видавалась відшліфованим білим опалом. Така ж, майже прозора шкіра та м'які вигини різко окреслених м'язів. Казковий вигляд.

Гноміха не могла опиратися бажанню доторкнутись до нього, до цього незвичайного та такого привабливого каменю. Проте, всупереч очікуванням, поверхня сяючого опалу виявилась хоч і трохи прохолодною, але пружною. Вона розчаровано піджала губи та подивилась на ельфа, який в той самий час гучно видихнув.

- Від твого ніжного дотику, камінь розтане, - Туттамін швидко прибрала руку. - Але я не камінь, чи не так?

У волошкових очах було збентеження. Савелій не очікував, що велика долоня на його стиглій шкірі виявиться такою м'якою та теплою. Він уявляв собі руки гнома геть іншими - шорсткими та сухими.

- На жаль, - буркнула гноміха й знову сіла на своє ліжко.

В той самий час у двері постукали й з вибаченням до кімнати ввійшла вже знайома служниця. Побачивши оголеного ельфа, вона зойкнула та, прикриваючи обличчя руками зі словами "Вас чекають на вечерею", вилетіла з кімнати.

Партнери переглянулися, усмішки мимоволі поповзли на обличчя. Кумедна ситуація розрядила атмосферу незручності, що виникла між ними.

Змушувати чекати господаря не ввічливо, тому друзі швидко одягли належні костюми та рушили на перший поверх, де, судячи з розповідей під час екскурсії, знаходилась велика їдальня. Кімната зустріла їх гомоном гостей та приємними ароматами чудової кухні.

Вони здалеку привітались з господарем - молодиком, що сидів у голові довгого столу, - та зайняли вільні місця неподалік. Барон прихильно вклонився та продовжив розмову зі своїм сусідом у капелюсі чарівника. Широкі криси сховали від друзів його обличчя, але не його малий зріст.

Тим не менше, Тутту цікавив сам барон. На вигляд йому було не більше двадцяти років. Худорлявий, навіть якийсь кволий. Такий собі молодий гот з тонкими рисами на блідому обличчі та довгим чубом, за яким ховалось одне око. Жодних ознак наявності в крові інших рас на перший погляд не було, але звідки ж тоді таке дивне ім'я?