18. Гніздо упирів

Дзвінок від Мінамото-сан посеред зустрічі виявився для Такеші справжньою несподіванкою, але вірне припущення, що це може стосуватись Петренко-сан, змусило вибачитись перед промовцем та покинути залу. Лікарка повідомила, що з ним зажадала поговорити підопічна, але сама вона не розуміла причини такої терміновості.

Директор запитав, чому Марина-сан не використала свій власний телефон, на що Саюрі-сан обурилась й веліла спитати в неї самої. Почувши схвильований голос у слухавці, чоловік не на жарт злякався, але вже с початку розповіді зрозумів, що нічого надзвичайного не трапилось, тож розмова може почекати його повернення.

До офісу він не поспішав, навіть встиг заїхати додому перевдягтись. Коли все ж таки дістався кабінету, геймерку застав у грі. Трохи поспостерігав за нею через Куро, але нічого надзвичайного не помітив. Пошкодував, що не може зв'язатися з нею прямо зі свого кабінету (зробити це можна тільки через обладнання певної вірт-капсули) та допитати прямо у грі (тривале спілкування з реальністю погано відбивається на гравцеві, хоч сам він може цього не помічати). Довелось чекати її самостійного виходу. Але Марина не поспішала, тож директор вирішив поквапити її особисто.

У боксі сиділа Мінамото-сан у кріслі, що принесли спеціально для неї, терпляче чекаючи на свою пацієнтку. Коли Курода сказав, що на сьогодні вона може бути вільна, вона лишень знову обурилась, що з таким режимом тренувать Петренко-сан ще не скоро стане на ноги. Що з цією жінкою? Тільки вчора в обід вона казала, що показники відновлення в Петренко-сан дуже високі. Курода зволів промовчати, й ображена лікарка так само мовчки пішла, формально попрощавшись.

Директор сів у її крісло, але одразу піднявся, пригадуючи, навіщо взагалі сюди прийшов. З цією роботою він геть виснажився та часто зависав і плутався у власних думках. Сну по три години на день було точно недостатньо.

Він вдів спеціальний навушник у вухо та під'єднався до гри. Здивована втручанням директора Марина відповіла, що дістанеться безпечної зони за десять хвилин, тож Курода сів у крісло та став чекати. Чоловік не помітив, як до боксу хтось зазирнув у той самий час, коли очі самі по собі закрилися.

Білявий подивився на директора, потім на капсулу й тихо пішов геть.

Геймерка вийшла з гри навіть раніше, ніж обіцяла. Слова, що вивільняють гравця, розбудили Такеші. Він підвівся та спробував допомогти Петренко-сан, але дівчина відмовилась, мотивуючи тим, що намагається бути більш самостійною. Директор не заперечував, зайвий раз переконавшись, що дівчина йде на поправку дуже швидко.

Курода відвіз Марину до свого кабінету, бо тільки в безпеку цього приміщення вірив на сто відсотків. Сама історія не видалася йому чимось надзвичайним, проте перевірити підозрілого гнома все ж варто було. Здивування, яке спіткало його чи не вперше за життя, вмить перетворилось на лють...

Марина із захватом та заздрістю дивилась на обладнання, що його зараз безжалісно експлуатував злий геній з холодним серцем. Злий він був від того, що ніяк не міг знайти таємничого гнома серед зареєстрованих гравців. А те, що Курода геній, геймерка зрозуміла кілька хвилин тому, поспостерігавши за роботою чоловіка. Дівчина ледь встигала роздивитись рядки, коли він їх вже прочитував, а швидкість набору команд взагалі викликала благоговійний жах.

Після того, як виявилося, що рудого чорнобородого гнома серед гравців немає, директор зрозумів, що саме його поява розцінювалась системою, як спроба зламу. Ба навіть більше, це і був злам!

- Ти повинна знайти його у грі! - зрештою розвернувся озвірілий чоловік.

- Як? - розвела руками дівчина у візку.

Й справді - як? Якби хоча б подивитись на нього...

- Чому ти не викликала Куро, коли побачила його?

- Я думала, що він з'являється автоматично.

- Так, але ж не кожного разу, як ти когось зустрічаєш. Він реагує на твій психоемоційний стан, - майже проричав директор.

- А я психоемоційно реагувала! Я злякалася, але твоя недолуга програма не відреагувала. То в чому я винна?

Повисла тиша.

- Сумімасен*, - зрештою втомлено видохнув Курода, вся лють вмить згасла.

- Нічого... Мені здавалося, що японці більш стримані.

- А я не японець, - хмикнув Такеші й підвівся. - Гаразд. Гадаю, ви ще зустрінетесь. Неприємності самі тебе знаходять.

- Гей!

- Вибач. Я кажу, що в тебе рідкісна вдача.

- Угу. А щастя, як у потопельника.

- У кого?

- По-то-пель-ни-ка... У того, хто потонув... втопився... загинув у воді...

Після кожного пояснення брови чоловіка піднімалися все вище, аж поки він не перервав Марину.

- Я розумію. Зрозумів. Але чому ти порівнюєш себе з... потопельником? - "покуштував" нове слово Такеші.

- Це вираз такий - "Щастить, як потопельнику" - означає, що доля відвернулася від людини.

- Я розумію. Я шкодую, що так вийшло. Це моя відповідальність, - вклонився чоловік.

- Та нічого, - трохи зніяковіла дівчина. - Мені вже час повертатися до гри.

- Так, я відвезу вас, - знову перетворився на поважного директора Такеші.

Біля ліфта вони зустріли Савелія, що привітно поздоровкався з дівчиною та потис руку Куроді. Він хотів пожалітися Марині, що останнім часом вона наче уникає його, та не наважився говорити таке в присутності директора, бо точно не пам'ятав, чи є в угоді пункт щодо невстановлених відносин. 

Мара без сторонньої допомоги налаштувала обладнання та увійшла в гру. На цю ніч в неї було заплановано чимало справ, а потім ще й на ранок перший в цій грі похід у катакомби. Воха дав завдання принести два десятка упирячих вушок, нагородою за яке була здатність бачити духів та, ймовірно, нове завдання у вже знайомій білій вежі.

Нічний фарм пройшов спокійно й навіть одноманітно. Виконуючи багаторазові завдання у повній самоті, Тутта досить швидко занудьгувала. Навіть компанія Мурки не допомагала. Тим паче, що дуже скоро від неї довелося відмовитись.