Пролог

Четвертого листопада десь о четвертій годині ранку в кімнаті номер 405 жіночого гуртожитку Національного економічного університету пролунав несамовитий жіночий вереск.

Сашка Саніна, одна з мешканок цієї кімнати, підскочила й сіла на своєму ліжку, намагаючись сфокусувати погляд на тому, що змусило її так швидко підвестись. У напівтемній кімнаті, що освітлювалася лише світлом від монітору, вибрикувалась у якомусь, лише їй зрозумілому, танці сусідка.

Важко зітхнувши, Олександра витягла з-під ліжка велетенський тапок у вигляді звірячої лапи та жбурнула в подругу.

- Досить, Петренко, схаменись. Лягай спати, - сказала вона без будь-якого емоційного забарвлення, не зважаючи на те, що прицільно втрапила Маринці у потилицю.

- Сорок тисяч! Уявляєш? Сорок тисяч! - підскочила сусідка й затрясла нещасну, як грушу.

Остаточно прокинувшись, дівчина покорилася долі, знов зітхнула та обхопила руками обличчя подруги, що у своїх іграх втратила останню клепку. При цьому долоні дзвінко ляснули по щоках, трохи приводячи до тями схиблену.

- Заспокойся й розкажи спокійно, що сталося?