Розділ 11. Вежі над прірвою (частина 2)

 - Мені треба продумати маршрут, - мовила дівчина. – Я маю поговорити з нашими розвідниками. Може, хтось ще от-от повернеться. Добре би було почекати декілька днів…

Дарик кинула швидкий погляд на Кейдена. Він ледь помітно насупився, тож дівчина одразу зрозуміла, що була права: чекати він не налаштований.

 - З іншого боку, - провадила вона далі, - чим швидше ми вирушимо, тим менше шансів нарватися на Густава.

 - Так куди ви йдете? – настирливо втрутився Латіф, знайшовши момент вставити слово.

 - Не твоя справа, - огризнулася сестра.

 - Та скажи вже йому, все одно дізнається, - вимовив Кайл і зробив ковток терпкого чаю. – В тебе немає цукру?

 - А може тобі ще шоколаду? – звично-уїдливо відгукнулася Дарик, але одразу стисла губи. Їй дуже не хотілося псувати сніданок. Коротко зітхнувши, дівчина відповіла:

 - Немає.

Як вона не старалася, тон вийшов відверто холодним.

На якийсь час запанувала тиша. Кейден міркував над тим, як все ж таки змусити брата слідкувати, куди його несе язик та в той самий час розумів, що це просто нереально. Дарик мовчки поколупалася у тарілці і раптово вимовила:

 - Та як щось розповідати, якщо його одразу понесе в пащу тварюки?!

Кайл глянув на Латіфа, що підпер підборіддя рукою та апатично вимазував тарілку шматком хліба, потім перевів погляд на Дарик. Варто сказати їй, що хлопець вже не дитина й вона не зможе опікати його вічно. Вже не може. Але зараз це здавалося недоречним.

 - Що? – помітивши його погляд, запитала дівчина.

 - Та нічого. Дякую. За сніданок.

Кайл говорив ввічливо і тон його здавався безтурботним та щирим. Дарик подивилася на нього із сумнівом, але вголос так і не висловила своєї недовіри. Натомість обережно-люб’язно мовила:

 - Будь ласка.

Тим часом Латіф простягнув руку й вхопив скибку картоплі з тарілки сестри. Коли та обурено глипнула на нього, хлопець невинно знизав плечима:

 - Ти ж більше не будеш?

Зітхнувши, дівчина поставила свою тарілку на тарілку брата й той почав наминати картоплю, підхоплюючи її пальцями:

 - З тобою щось сталося, - мовив він, знищуючи скибку за скибкою: не пересмажила, не пересолила...

 - Якщо не подобається, чого сам не готуєш?

 - Н-нь, - протягнув Латіф й облизав пальці. – Хиба я таке шкзав?

 - Скільки часу займе дорога? – запитав Кейден, відволікаючи Дарик від брата. Він навмисне уникнув назви пункту призначення, щоби зайвий раз не бентежити Латіфа й не відхилятися від справи.

 - Не знаю, - похитала головою Дарик. – За сприятливої погоди та без пригод – три дні. А якщо треба буде десь піти в обхід – від п’яти до тижня.

Кейден кивнув, погоджуючись більше з власними думками: тоді точно не варто затримуватися й очікувати на додаткову інформацію.

 - Можливо, я повернусь вже після обіду. Будь ласка, - дівчина глянула на брата й не встигла продовжити фразу. Латіф, що якраз відсьорбував чай із кружки, ледь не похлинувся:

 - Що? Я ж нічого! Ми підемо до Близнюків!.. ну, хіба, може, на Згарище!

Сказавши останнє, хлопець захихотів й з комічним викликом поглянув на сестру. Дарик коротко зітхнула. Вона розуміла, що брат її дражнить, проте все одно було не по собі – а раптом йому й справді блисне щось таке утнути?

 - Та годі, я ж пожартував, - заспокоївшись, вимовив хлопець.

 - Ми будемо в межах міста, - пообіцяв Кейден.

Дарик кивнула йому; від його слів дівчині стало спокійніше. «Хоч в комусь можна бути впевненою!», - подумала вона й відчула бажання ще раз поглянути на Кея. Неочікувано зустрівшись з ним поглядом, швидко опустила очі, відчувши, що їй страшенно ніяково: звідкіля ця забаганка витріщатися на людину?

Це не лишилося непоміченим для Кайла. Він злегка усміхнувся: одним куточком губ.

 - Мені вже… час, - вимовила Дарик, швидко встаючи з-за столу й намагаючись ні на кого не дивитися. Вона сподівалася замаскувати збентеження діловитим виглядом.

 - Легкого дня, - побажав Кайл, та дівчина ніби й не почула.

 - Якщо щось буде потрібно… - почав Кейден, але Дарик увірвала його, навіть не обернувшись:

 - Я знаю.

Латіф аж сповільнив роботу щелепою, уважно спостерігаючи, як сестра вхопила свою куртку й попрямувала до дверей. Щоби краще її розгледіти, він нахилився вбік.

На порозі Дарик зупинилася й кинула чіпкий погляд на брата. Той миттю випрямився на стільці, ледь не перекинувши на підлогу обидві тарілки, що стояли перед ним. Вони перелякано дзеленькнули, ніби ілюструючи душевний порив хлопця. Проте вигляду собі він надав щонайбезневиннішого.

  - Я про все дізнаюся, - вимовила сестра чи то обіцяячи, чи погрожуючи. Латіф закашлявся й прохрипів:

 - Від твого погляду мені аж в горлі пересохло.

Дарик коротко вдихнула, але нічого не відповіла й зачинила за собою двері.

 - …від такого погляду й таргани дохнуть, - шепнув Кайл. Цього вистачило, аби Латіф відтанув. Він неголосно засміявся й відповів:

 - …тому їх в нас і немає.

Проте Кай одразу ж відчув незадоволення Кейдена. Він кинув на брата невиразний погляд: Кей ненавидів, коли Кайл так робив, бо одразу було зрозуміло, що в нього щось на думці, але думки ці були настільки для нього заплутані, що одразу зрозуміти, що брат мав на увазі, було неможливо. Звісно, він обов’язково спробує про це розповісти, але зазвичай подібний вираз свідчив про якусь надуману нісенітницю або шалену ідею, яка навряд чи сподобається Кейдену. У душі зародилося відчуття якоїсь прихованої небезпеки. Ніби йдеш по коліно у густій траві та знаєш, що от-от маєш втрапити в пастку. З іншого боку, Каю стало краще. А це вже світла сторона.

День був напрочуд сонячний. Латіф одразу це відмітив. Вийшивши за поріг, він зупинився й, примружившися, підставив сонцю обличчя.

 - Це диво якесь. Ніколи не бачив сонця так часто. Ви що його контрабандою провезли?

Обернувшись до братів, хлопець почав засипати їх питаннями, навіть не даючи вставити й слова: